Вища освіта

Визначення і загальна характеристика

ВИ́ЩА ОСВІ́ТА — рівень освіти, який здобуває особа у вищому на­вчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоє­н­ня змісту на­вча­н­ня, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобу­т­тям певної кваліфікації за під­сумками державної атестації. Поня­т­тя «В. о.» виникло у серед. 19 ст. після формува­н­ня в індустр. державах повнорівневих систем освіти з пірамідал. структурою (див. пунктир на Рис. 1). Нижні рівні охоплювали всіх дітей від­повід. віку, а найвищий (власне В. о.) — лише не­знач. від­соток молоді віком 18–23 р. У такій структурі системи освіти було ви­окремлено 3 рівні: 1-й — початк. освіта, 2-й — середня освіта, 3-й — вища (або «третин­на») освіта, що закріпило заг. уявле­н­ня про В. о. як вершин­ну стадію довгоріч. формува­н­ня працівника-професіонала.

До серед. 20 ст. В. о. в університетах та ін. ВНЗах аналог. рівня отримували всього кілька від­сотків молоді віком 18–23 р., з якої надалі формувалася адміністр., військ., тех. і наук. еліта індустр. держав. Але повної рівності й від­повід­ності між різними ВНЗами однієї держави не було, тому В. о. поділялася як за профілями під­готовки (на гуманітарну, тех., правничу, пед., природн.-наук. та ін.), так і видами закладів — університетську, неуніверситетську. До окремої групи входили заклади, що надавали елітарну В. о. : Оксфорд. і Кембридж. університети у Великій Британії; Гарвард., Прінстон. і Стенфорд. університети в США ; Великі школи у Франції та ін. Унікальність їх освіт. послуг повʼяз. як із суворим від­бором кандидатів у студенти, так і з великою тривалістю існува­н­ня цих ВНЗів та вдосконале­н­ням майстерності викладац. персоналу.

Словники та енциклопедії 19– 20 ст. практично одно­стайні у ви­значен­ні поня­т­тя «В. о.» як процесу і результату по­єд­на­н­ня навч. і профес. під­готовки, що спирається на попереднє отрима­н­ня ате­стату чи ін. кваліфікац. документу про заверше­н­ня про­грами серед. освіт. закладів; перед­бачає засвоє­н­ня на основі озна­йомле­н­ня з найновішими досягне­н­нями наук і практики такої сукупності систематиз. знань, умінь і навичок фахової діяльності, яка забезпечує особі спроможність само­стійно і від­повід­ально виконувати служб. чи виробн. функції, творчо використовуючи і роз­виваючи досягне­н­ня науки, техніки і культури; включає роз­виток особистості студента, його інтелект. і морал. якостей, формува­н­ня гармоній. індивідуальності, потреби і навичок подальшого самовдосконале­н­ня і без­перерв. освіти.

У остан­ні десятиріч­чя 20 ст. на ринках праці зменшувалася потреба в залучен­ні під­літків і молоді, зро­стали вимоги до рівня профес. під­готовки, кваліфікації випускників. «Піраміда» структури (див. пунктир на Рис. 1) збагатилася «кореневою частиною» (до­шкіл. під­готовкою) і роз­ширила верх­ні ступені. Спершу стала обовʼязковою середня освіта, згодом виникла потреба у подальшій освіті. Це сформувало під­вищ. попит на В. о., її нову структуру, ін. форми післясередньої освіти.

У 2-й пол. 20 ст. кількість студентів зросла у десятки разів, поряд із «старими» університетами зʼявилися «нові», а заклади серед. і післясередньої профес. освіти транс­формувалися у політех. ін­ститути чи вищі профес. школи. Поня­т­тя «В. о.» втратило одно­значність. Нині для по­значе­н­ня навч. після закін. серед. освіти у світі використовуються три терміни: післясередня (будь-які види під­готовки після отрима­н­ня особою серед. освіти, включаючи короткі профес. курси та ін.), третин­на (порівняно довготривале і систематиз. навч. після заверше­н­ня особою серед. освіти, яке включає отрима­н­ня дипломів нижчого від бакалавра рівня) та вища (середньо- і довготривале навч., що завершується отрима­н­ням диплому бакалавра чи диплому вищих рівнів, зокрема магістра, д-ра філософії тощо) освіти.

Пріоритетом сучас. країн-лідерів є пошук шляхів при­скоре­н­ня побудови су­спільства знань, економіки, що ґрунтується на «високих технологіях» та досягне­н­нях природн. наук. Комплекс «В. о. + точні науки» став незамін., пер­спектив. засобом виріше­н­ня екол., соц. та вироб. про­блем. В умовах загальності В. о. різко загострилися про­блеми її якості і належ. матер.-тех. забезпече­н­ня. Тому країни ЄС стали ініціаторами Болон. конвенції про створе­н­ня європ. простору В. о., у якій зобовʼязуються: забезпечити світовий рівень якості дипломів своєї В. о. і наук. ступенів «д-ра філософії» (аналог укр. канд. н.); реформувати наявну В. о. у дво­ступеневу з 2-ма гол. дипломами бакалавра і магістра; по­єд­нати якість навч. з до­ступністю. Для отрима­н­ня 1-го диплому необхідно на­вчатися не менше 3-х років після успіш. заверше­н­ня 12-річ. серед. освіти, для отрима­н­ня 2-го — ще 1–2 роки (залежно від спеціальності). У 1997 році ЮНЕСКО прийняло Між­нар. стандартну класифікацію освіти (МСКО), у якій В. о. від­ведено рівні 5 (дипломи бакалавра і магістра) і 6 — післямагістер. під­готовка (докторантура). Рівень 4 по­значає післясередню (третин­ну) освіту, яка коротша від В. о. і завершується присудже­н­ням профес. кваліфікації, ви­знаної нижчою від бакалавр. (приклади: диплом «молодшого спеціаліста» в Україні чи «асоціата» у США). У МСКО офіційно ви­знано необхідність чіткого поділу В. о. на 2 потоки — академічний (довготривалі і дорогі про­грами під­готовки майбут. науковців з присудже­н­ням дипломів типу «А») і професійний (короткотермінові й дешевші про­грами формува­н­ня професіоналів у вищих неуніверситет. закладах освіти з присудже­н­ням дипломів типу «В»).

Для викона­н­ня вимог Болон. конвенції в Україні необхідно за­провадити високо­якісну 12-річну середню заг. і профес. освіту з ате­статами «А» і «В». Пере­ходу до «болонізованої» В. о. суперечить функціонува­н­ня в Україні початк. профес.-тех. освіти, ВНЗи 1–2-го рівнів акредитації. Практика роз­вин. країн свідчить про впровадже­н­ня серед. профосвіти, її продовже­н­ня у вищих профес. школах, яким від­повід­ає наш 3-й рівень акредитації. Для зниже­н­ня вартості В. о. і під­вище­н­ня її до­ступності для молоді з периферії в рамках викона­н­ня Нац. доктрини роз­витку освіти України 21 ст. необхідно вибудувати три­ступен. систему (див. Рис. 2).

Рис. 2. Три­ступенева структура В. о. (не вказана ди­станційна В. о.)

1-й ступ. — 2 р. навч. у ВНЗах 1–2-го рівнів акредитації з присудже­н­ням диплому молодшого спеціаліста, 2-й і 3-й ступ. — бакалавр. і магістер. дипломи у ВНЗах вищих ступенів акредитації.

Традиц. спосіб отрима­н­ня В. о. — всередині ВНЗу у формі довготривалих без­посеред. контактів з викл. і контролю за самост. роботою студента. Т. зв. «ди­станційна В. о.» створює можливості повноцін. навч. поза стінами ВНЗу (особи отримують зав­да­н­ня від викл., контактують з ними завдяки новіт. засобам транс­ляції й від­творе­н­ня інформації). Роз­виток новіт. технологій дає змогу створити ефектив. симбіоз традиц. і ди­станц. засобів навч. — основу В. о. 21 ст.

Літ.: Конвенция о при­знании квалификаций, относящихся к высшему образованию в Европейском регионе. 11. IV. 1997. 1998; Корсак К. Нове столі­т­тя — нова вища освіта // Вища школа. 2001. № 4–5; Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роз­думи, пер­спективи). К., 2003; Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворе­н­ня і культури в Україні. К., 2003; Литвин В. М., Андрущенко В. П., Довгий С. О. Науково-освітній потенціал націй. По­гляд у ХХІ ст: У 3 кн. К., 2003.

К. В. Корсак

Завантажити статтю