ВІД­НО́СНОСТІ ТЕО́РІЯ — фізична теорія, що роз­глядає просторово-часові закономірності як універсальні, дійсні для будь-яких фізичних процесів. Засн. А. Айнштайном. В основі заг. В. т. — принцип еквівалентності сил тяжі­н­ня і сил інерції; гол. її висновок: властивості простору-часу ви­значаються полями тяжі­н­ня (матерії), які діють у певній області. Спец. В. т. ґрунтується на принципі від­носності (інваріантності законів природи від­носно певних пере­творень руху) і постулаті, що швидкість світла у вакуумі є граничною для пошире­н­ня будь-яких взаємодій (сигналів) у природі. За цих умов про­стір і час стають єдиною сутністю — простором-часом. В. т. перед­бачає релятивіст. та гравітац. ефекти, зокрема принцип еквівалентності енергії та маси, важливий в атом. енергетиці. Світо­глядне значе­н­ня В. т. полягає в утверджен­ні релятивіст. картини світу, методології деабсолютизації понять, яка заклала основи пере­осмислен­ню філос. категорій простору, часу, матерії, обʼєкта, субʼєкта, причин­ності, абсолютного і від­носного тощо. На В. т. засновані новітні суперсиметрійні та супер­гравітаційні концепції Всесвіту.