Відтворення

ВІДТВО́РЕННЯ — систематичне поновле­н­ня соціально-економічних процесів. У будь-якому су­спільстві процес В. включає: В. споживчих товарів і послуг; чин­ників виробництва; екон. ладу су­спільства та вироб. від­носин. Процес виробництва повинен поновлюватися як на мікро-, так і на макрорівні економіки. На мікрорівні економіки В. від­бувається у процесі кругообігу і обороту капіталу, коли кожне під­приємство повʼязане з ін. так, що капітали фірм пере­плітаються, утворюючи рух всього нац. капіталу. Внаслідок цього виникає певна цілісність, що називається макро­економікою, або сусп. В. При цьому осн. про­блема полягає у тому, що в ринк. системі господарюва­н­ня, побуд. на сусп. поділі праці та екон. від­окремленості виробників, В. можливе лише за умови, якщо всі товари будуть реалізовані, а всі засоби виробництва і предмети спожива­н­ня — від­шкодовані, що перед­бачає дотрима­н­ня певних макроекон. пропорцій. Вперше це усві­домив франц. вчений Ф. Кене, який 1758 у праці «Tableau economique» («Економічна таблиця») показав взаємодію 3-х класів — фермерів-орендарів (продуктив. клас), земле­власників (поміщики і духовенство) і «без­плід.» класу (ремісники і торговці).

До аналізу процесу В. у мас­штабах су­спільства звертався К. Маркс, який створив теорію В. сусп. капіталу, яка складається з трьох взаємоповʼязаних частин (теорій): абстракт. теорії реалізації; нац. доходу; екон. криз. В. сусп. капіталу ви­ступає як його рух у сфері виробництва і обігу. Результат цього руху виражається у сукуп. сусп. продукті, який за вартістю складається з трьох частин: спожитого по­стійного капіталу (с), змін. капіталу (v) і додатк. вартості (m), а за натурально-речовою формою — із засобів виробництва (І під­роз­діл) і предметів спожива­н­ня (ІІ під­роз­діл). Умовою рівноваги є: I (v + m) > II c. Згодом від­творювал. схеми К. Маркса роз­винув В. Ленін, який замість перед­умови про по­стійність органіч. побудови капіталу увів припуще­н­ня про зро­ста­н­ня цього спів­від­ноше­н­ня. Інтер­претацію схем К. Маркса і В. Леніна за допомогою між­галуз. балансу за­пропонував В. Дадаян (приклад схеми роз­ширеного В. за К. Марксом пред­ставлений у Табл.; знак мінус у даній схемі означає процес роз­поділу елементів знову створ. вартості).

У сучас. зх. екон. літературі без­перервність сусп. В. роз­глядається у моделі екон. обороту, де субʼєктами економіки є домашні господарства, фірми і держава. Звʼязки між ними здійснюються у грошовій та натурально-речовій формах. Вихід. пунктом обороту є домашні господарства, які через ринок ресурсів по­стачають фірмам землю, працю, капітал, під­приємн. здібності, а від фірм, через ринок продуктів, отримують (купують) товари і послуги. Рух благ у грошовій формі має зворот. напрямок: домашні господарства сплачують державі прямі податки, отримують — заробітну плату і різноманітні виплати; фірми сплачують державі прямі і непрямі податки, отримують — встановлені платежі та субсидії. По­стійне по­вторе­н­ня цих процесів утворює сусп. В. у рамках нац. економіки.

Типологія В. характеризується різномані­т­тям і має багатокритеріал. характер. Найбільш ві­домі два критерії: характер викори­ста­н­ня отриманого ресурсу доходів і якісна характеристика чин­ників виробництва та їх функціонува­н­ня. Від­повід­но до першого критерію можна ви­значити такі типи В.: просте — по­вторе­н­ня процесу виробництва у не­змін. мас­штабах; роз­ширене — по­вторе­н­ня у збільшеному роз­мірі; звужене — по­вторе­н­ня у скороченому обсязі. Від­повід­но до другого критерію роз­різняють екс­тенсивне та інтенсивне В. Екс­тенсивне В. є однією з конкрет. форм роз­ширеного В., коли від­бувається збільше­н­ня мас­штабів виробництва за рахунок додатк. факторів виробництва на старій тех. основі і при тому ж рівні кваліфікації робітників. Такий тип В. не має пер­спективи, оскільки наражається на обмеженість ресурсів. Інтенсивне В. характеризується якісними змінами факторів виробництва та роз­витком виробництва на ін­новац. основі.

Завантажити статтю