Віктюк Роман Григорович
ВІКТЮ́К Роман Григорович (28. 10. 1936, Львів — 17. 11. 2020, Москва, похов. у Львові) — режисер, актор. Лауреат низки українських, російських та міжнародних премій, зокрема міжнародної премії Інституту італійської драми за краще втілення сучасної драматургії (1997). Закінчив Державний інститут театрального мистецтва у Москві (1956; актор. відділення). Відтоді працював актором і режисером у ТЮГах Львова і Києва, одночасно викладав у студії при Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка. 1965–68 — керівник курсу Московського естрадно-циркового училища. На поч. 70-х рр. поставив низку вистав у театрах Калініна, Вільнюса, Москви, Києва. 1991 в Москві організував і очолив театр, названий його ім’ям. Основну трупу театру становили українські актори. Для нього характерне нетипове прочитання п’єс. Одним із режисерських прийомів є «театр у театрі», коли актори розігрують перед глядачами сюжет, порушуючи цілісність сценічної ілюзії. Здійснив постановки у театрах США, Італії, Швеції, Греції, Фінляндії. Поновив 1995 «Священні чудовиська» Ж. Кокто в «Антрепризі Ади Роговцевої» (Київський драматичний театр на Подолі). Про режисера знято к/ф «Баттерфляй», «Роман-любов» (обидва — 1993).
Додаткові відомості
- Основні вистави
- «Все це не так просто» Г. Шмельова, «Коли зійде місяць» Н. Забіли, «Фабричне дівчисько» О. Володіна (всі — 1966, Львів. ТЮГ ім. М. Горького); «Украдене щастя» І. Франка (1982, МХАТ); «Уроки музики» Л. Петрушевської (1989), «Дама без камелій» Т. Реттіґена (1991, обидві — Київ. театр рос. драми ім. Лесі Українки); «Служниці» Ж. Жене, «Лоліта» Е. Олбі за В. Набоковим (обидві — 1992); «Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим (2001).
- Основні праці
- Ради главного // Соврем. драматургия. 1985. № 3.
Завантажити статтю
Людина 
