Вілінський Олександр Валер’янович

Визначення і загальна характеристика

ВІЛІ́НСЬКИЙ Олександр Валерʼянович (04. 09. 1872, м. Сестрорецьк, Росія — 10. 12. 1928, м. Подєбради, нині Чехія) — політичний і громадський діяч. Чоловік В. ОʼКон­нор-Вілінської. Закін. Харків. технол. ін­ститут (1897). Під час на­вча­н­ня належав до укр. студент. громади, спів­працював у Харків. товаристві письмен­ності. 1897–1905 служив нач. тех. від­ділу служби тяги у Харкові; 1905 ви­їхав до Берліна, де протягом року стажувався у Шарлот­тенбур. політех. ін­ституті; 1906– 07 працював інж. у швейцар. фірмі; від 1907 — у Києві, де здійснив кілька проектів опале­н­ня Університету св. Володимира, готелю «Прага», декількох комерц. банків; від 1908 — доцент Київ. політех. ін­ституту. Належав до укр. громади, був чл. УНТ, де активно працював над роз­робле­н­ням укр. тех. термінології. Був чл. київ. громади ТУПу, входив до ради цього товариства. Один із організаторів та викл. Товариства пошире­н­ня середньої тех. освіти. З метою під­тримки незамож. талановитої молоді заснував приватну школу, якою керував до більшов. пере­вороту 1917. У 1913 уві­йшов до складу редколегії часопису «Сяйво» і фактично видавав його власним коштом. Від 1916 — інж., дир. майстерень Всерос. союзу міст у Києві. Разом із групою наук.-тех. інтелігенції та діячів кооперації 7 березня 1917 заснував Укр. тех.-агроном. товариство «Праця», від якого був делегов. до складу УЦР. 13 березня 1917 рекомендов. УЦР до виконав. комітету Ради обʼ­єд­наних громад. організацій Київщини; 5 грудня 1917 очолив департамент професій. освіти Ген. секретарства освіти. Під час більшов. окупації Києва разом з дружиною був заарешт. і засудж. до роз­стрілу, якого вдалося уникнути. В часи Української Держави працював у Міністерстві освіти. 15 жовтня 1918 одержав при­значе­н­ня на посаду ген. консула у Цюриху і ви­їхав до Швейцарії. Після ліквідації консульства пере­селився до Відня. Від 1923 — доцент, завідувач кафедри приклад. механіки, від 1925 — проф., проректор Укр. госп. академії у Подєбрадах.

Літ.: Хорунжий Ю. У тузі за Батьківщиною // ЛУ. 2001, 15 лют.

А. В. Порт­нов

Завантажити статтю