Вільний час

ВІ́ЛЬНИЙ ЧАС — частина позаробочого часу людини, не зайнятого про­блемами під­трима­н­ня повсякден­ної жит­тєдіяльності. Межі В. ч. ви­значаються на основі виявле­н­ня у складі заг. часу жит­тєдіяльності людини власне робочого та неробочого часу та виділе­н­ня у складі остан­нього різних елементів зайнятого (невільного) часу. При цьому враховується психол. налаштованість людини на звільне­н­ня від повсякден. про­блем, оскільки В. ч. не може бути часом субʼєктивно-психол. напруже­н­ня внаслідок нерозвʼязуваності цих про­блем. В. ч., як одна з ви­значал. характеристик сучас. роз­винених су­спільств, від­різняється великою складністю і наповнюється різноманіт., часто дуже суперечливим змістом. У роз­винених країнах про­блема В. ч. пере­творюється на про­блему заг.-культур. роз­витку су­спільства та міри його свободи. Роз­різняють дві осн. функції В. ч.: від­творе­н­ня сил людини, роз­трач. у процесі праці та ін. обовʼязк. занять; духов. і фіз. роз­виток індивіда (реалізація творчих потенцій людини). Як соц.-істор. категорія В. ч. характеризується трьома осн. параметрами: обсягом (величиною), структурою та змістом. Обсяг В. ч. залежить від величини часу праці, що є характер. для конкрет. су­спільства, тобто від заг. величини неробочого часу. В. ч. ви­значається залежно від кількості витраченого часу на необхідні побутові потреби, транс­порт тощо, тому в сучас. су­спільстві він значною мірою залежить від рівня організації побуту та комунікацій. Залежно від зав­дань дослідже­н­ня, В. ч. роз­поділяють на певну кількість структур. елементів. Якщо за основу ви­вче­н­ня В. ч. взяти його характеристику з боку можливості роз­витку творчих потенцій особистості, можна отримати низку складових, що власне й утворюють структуру В. ч., серед них — активна творча діяльність; на­вча­н­ня, самовихова­н­ня та самоосвіта; культурне (духовне) спожива­н­ня, яке має індивідуал. (чита­н­ня книжок, газет) та публічно-роз­важал. (кіно, театри, музеї) характер; фіз. заня­т­тя (спорт); любител. заня­т­тя (гоббі); гра з дітьми; товариські зу­стрічі, спілкува­н­ня з людьми; пасив. від­починок, а також витрати часу на де­структивно-антикультурні дії (алкоголізм, наркоманія). Збільше­н­ня позитив. частини В. ч. залежить як від пере­орієнтації його внутр., змістов. можливостей, так і від збільше­н­ня обсягу В. ч., створе­н­ня потужної матеріал.-тех. бази до­зві­л­ля, роз­витку самодіял. активності людей. У роз­винених країнах сусп. формою структуризації В. ч. є сукупність добровіл. недерж. не­прибутк. організацій, які обʼ­єд­нують людей за їх уподоба­н­нями і ви­ступають засобом між­особистіс. комунікації та взаємодопомоги. Змістом В. ч. є конкретні заня­т­тя людей та їх якість, яка ви­значається від­повід­но до морал.-етич. норм су­спільства. Соц.-психол. характеристики В. ч. ви­ступають на перший план у кризові етапи роз­витку су­спільства, коли власне вільним час люд. життя може бути ви­знаний лише у випадку наявності особистіс. на­станов на незалежність від непередбачуваних колізій соц. роз­витку. На еволюційно-без­кризових етапах сусп. роз­витку наявність (чи від­сутність) дії таких на­станов повʼязана лише з колізіями особистого життя індивіда, внаслідок чого однією з необхід. умов якісного викори­ста­н­ня В. ч. стає психол. налаштованість на вироблені культурою про­гресивні форми його проведе­н­ня та субʼєктивне вмі­н­ня роз­діляти час роз­вʼяза­н­ня про­блем, під­трима­н­ня повсякден. жит­тєдіяльності і власне В. ч.

Завантажити статтю