Вільнюс

ВІ́ЛЬНЮС (Vilnius) — столиця Литви. Знаходиться в гирлі р. Няріс. Насел. 541,6 тис. осіб (2003). Перші докум. згадки датовано 1128. Від 1323 — столиця Великого князівства Литовського. 1385 надано Маґдебур. право. Від 1795 — рос. губерн. місто. Під час 1-ї світової війни окупов. нім. військами, 16 лютого 1918 проголошено незалежність Литви, а В. — столицею республіки. За контроль над містом зіткнулися Литва, Польща і РСФРР. 1922 В. захопила Польща. Спір за В. був винесений на форум Ліги Націй і став причиною конфронтації Литви і Польщі. 1940 Литва окупов. рад. військами, а В. проголош. столицею Литов. РСР. 1988–89 у В. відбулися масові мітинги литов. нац.-визв. руху під керівництвом «Саюдису».Від 1991 В. — столиця Литви. У 16 — поч. 17 ст. В., як і Київ, Львів й Острог, був осередком укр.-білорус. культур.-реліг. руху, колискою сх.-слов’ян. друкарства. Тут Ф. Скорина заснував на поч. 1520-х рр. друкарню і надрукував «Апостола» (1525). Наприкінці 16 ст. тут було 14 катол. і 9 православ. церков та монастирів. Серед монастирів найвідомішим був Свято-Духівський, де 1584 засн. братство, що 1588 отримало від патріарха Єремії право ставропігії. Першим настоятелем монастиря був архімандрит Леонтій Карпович, ректором брат. школи при монастирі (засн. 1585) — Й. Бабикович. Учителі — Кирило Ставровецький, І. Козловський-Трофимович, Сильвестр Косів. Відомою у В. була також єзуїт. колегія, де навч. багато молоді з укр. земель. Ректором колегії від 1574 був П. Скарга, а від 1578 — новоствореної Академії. Архімандритом у В. був Л. Кревза, що тут видав полеміч. твір «Obrona jednosći corkiewnej…» (1617). Пізніше зв’язки з Україною ослабли. Перебування у В. 1829– 31 відіграло роль у становленні особистості Т. Шевченка. Далеко за межами Литви на поч. ХІХ ст. був відомий Вільнюський університет, де навч. кількасот українців, діяла активна укр. студент. громада, що часом виступала разом із білорусами. В. у цей час був одним з осередків дослідж. Сх. Європи; зокрема «Акты, издаваемые Виленской Археографической Комиссией» (т. 1–39, Вільна, 1865–1915) містять також цінні джерела до історії України. Після закриття Університету 1832 (як покарання проф. та студентів за участь у польс. повстанні 1830–31) на його базі було створено Медико-хірургічну і Духовну римо-катол. академії. Першу 1842 було перенесено до Університету св. Володимира у Києві. У музеях В., б-ках і архівах, зокрема монастир., є чимало матеріалів з укр. історії. Від 1989 у В. діє Громада українців Литви.

Рекомендована література

1. J. Kraszewski. Wilno od początków jego do roku 1750. T. 4. Wilno, 1842;
   Google Scholar Internet
2. Миловидов А. Описание старопечатных книг Виленской Публичной Библиотеки. Вильно, 1908;
   Google Scholar Internet
3. A. Šapoka. Senasis Vilnius. Brooklin, 1963;
   Google Scholar Internet
4. J. Jukginis, V. Merkys, A. Tautavičius. Vilniaus miesto istorija. Vilnius, 1968;
   Google Scholar Internet
5. Непокупний А. «У Вільні, городі преславанім...». К., 1995.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю