Вінтман Павло Ілліч

ВІ́НТМАН Павло Ілліч (20. 10. 1918, м. Маріуполь, нині Донец. обл. — 21. 07. 1942, с. Трушино Воронез. обл., РФ) — поет. Учасник рад.-фін. та 2-ї світ. воєн. Навч. у Київ. с.-г. академії (1935–37), Київ. університеті (1937–41, з перервою). Друкувався від 1940. Писав російською мовою. Славив відданість Вітчизні, готовність до подвигу («Романтика седых ночей», «Призывнику», «В. Койвисто», «Моему взводу»). Любов’ю до рідної землі пройнятий істор.-патріот. цикл «Татарская степь». Передчуття грізних випробувань, розлуки з коханою надає особливої проникливості його лірич. віршам. У воєнні роки романтизація подвигу у поезіях В. змінюється реаліст. зображенням суворих бойових буднів («Наброски к поэме», «Харьковскому фронту»). Посмертно видано зб. «Голубые следы» (К., 1977; 1990). Добірки віршів В. опубл. у колектив. зб. «Имена на поверке» (1963), «Из фронтовой лирики» (1981; обидві — Москва), «Прапори і багнети» (К., 1986), ж. «Радуга» (2002). Листувався з І. Сельвінським.

Завантажити статтю