ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Вірський Павло Павлович

ВІ́РСЬКИЙ Павло Павлович (12(25). 02. 1905, Одеса – 05. 06. 1975, Київ) – артист балету, балетмейстер, педагог. Чоловік В. Вірської-Котляр. Народний артист СРСР (1960). Сталін. премія (1950). Державна премія України ім. Т. Шевченка (1965). Державна премія СРСР (1970). Закін. хореогр. відділ. Одес. муз.-драм. інституту (1926; викл. В. Преснякова) і Моск. театр. технікум (1928; викл. А. Мессерер). Соліст балету та балетмейстер Одес. театру опери і балету (1923–31); балетмейстер та педагог-репетитор театрів опери та балету Одеси, Харкова, Дніпропетровська та Києва (1931–37). Один із засн. (1937) Ансамблю пісні і танцю УРСР (нині Нац. засл. ансамбль танцю України ім. П. Вірського), худож. кер.-дир. якого працював від 1955 і з яким здійснив турне країнами Європи і США; 1939–45 – гол. балетмейстер Ансамблю пісні і танцю Київ. військ. округу, 1945–55 – Ансамблю пісні і танцю Рад. армії ім. О. Александрова. У співавт. з М. Болотовим здійснив постановки балетів «Лебедине озеро» П. Чайковського (1927, 1932), «Червоний мак» Р. Ґлієра (1928), «Карманьола» В. Фемеліді (1929; усі – Одеса), «Есмеральда» Ч. Пуньї (1929, Одеса; 1933, Харків), «Марна пересторога» П. Гертеля, «Раймонда» О. Глазунова (обидва – 1934, Харків), «Міщанин з Тоскани» В. Нахабіна (1936, Дніпропетровськ; Київ), «Чорне золото» В. Гомоляки (1960, Київ), «Бондарівна» М. Скорульського (1939), «Жовтнева легенда» Л. Колодуба (1967; обидва – Держ. засл. ансамбль танцю УРСР), танц. сцен в операх «Тарас Бульба» М. Лисенка (1928, Одеса; 1937, Київ), «Золотий обруч» Б. Лятошинського (1929, Одеса), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1936, Київ), танц. картин «Запорожці», «Чумацькі радощі», «Ми пам’ятаємо», «Повзунець», «Плескач», «Шевчики», «Хміль», «На кукурудзяному полі», «Про що верба плаче», «Ой під вишнею», «Моряки флотилії “Радянська Україна”», «Ми – з України», «Подоляночка», «Гопак», концерт. програм, побудов. на укр. нар. танцях. Створив хореогр. студію при Держ. засл. ансамблі танцю УРСР. Засн. школи укр. нар.-сценіч. танцю. Виконав. манера В. відзначалася віртуозністю, тонким відчуттям балет. стилів, артистизмом. Його балет. постановкам властиві оригінальність пластич. рішень, графічна ясність мізансцен, правдивість образів персонажів і мальовничі монум. та багатоплан. композиції масових танц. сцен. Поєднував класич. танець із характер., нар.-сценіч. та побутовим.

Партії: Феб («Есмеральда» Ч. Пуньї), Конрад («Корсар» А. Адана), Жан де Брієн, Абдерахман («Раймонда» О. Глазунова).

Літ.: Станішевський Ю. Павло Вірський. К., 1962; Його ж. Балетний театр України. К., 1986; Його ж. Національна опера України. К., 2002.

Ю. О. Станішевський

Основні партії

Феб («Есмеральда» Ч. Пуньї), Конрад («Корсар» А. Адана), Жан де Брієн, Абдерахман («Раймонда» О. Глазунова).

Рекомендована література

  1. Станішевський Ю. Павло Вірський. К., 1962;Google Scholar
  2. Його ж. Балетний театр України. К., 1986;Google Scholar
  3. Його ж. Національна опера України. К., 2002.Google Scholar

Фотоілюстрації

Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Вірський Павло Павлович / Ю. О. Станішевський // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-34725

Тип публікації:

Енциклопедична стаття

Том ЕСУ:

4-й

Дата виходу друком тому:

2005

Дата останньої редакції статті:

2005

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Людина

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

34725

Схожі статті

Куций
Людина  |  Том 16 | 2016
В. А. Чорномаз
Літковська
Людина  |  Том 17 | 2023
Т. І. Березюк
Курінна
Людина  |  Том 16 | 2016
В. С. Грабовський

Нагору