Вісімдесятники

ВІСІМДЕСЯ́ТНИКИ  — уведена в літературознавчий обіг умовна назва покоління поетів, прозаїків, критиків, перекладачів, які дебютували у 80-х роках 20 ст., привнісши в українську літературу якісно нові ознаки. Це відмова від спекулят.-утилітар., т. зв. соціальної позиції, підкресл. увага до формотвор., естет. аспектів творчості, концептуал. урбаніст. індивідуалізм, переживання історії як неперерв. процесу й визначал. фактора формування «космо-біо-психологосу народу» (М. Рябчук), пошук нац., родової, особистої ідентичності — в найрізноманітніших формах і жанрах. У 1-й пол. 80-х рр. на сторінках періодики (зокрема, «Літературної України») велася жвава й часто безкомпромісна дискусія про два напрями у вісімдесятництві: «метафоризм» (В. Герасим’юк, Ю. Буряк, І. Римарук, І. Малкович, Ю. Андрухович та ін.) та «сповідальництво» (П. Гірник, В. Герасимчук, С. Чернілевський, М. Тимчак та ін.). Проте час показав безпідставність та вульгарно-соціол. надуманість такого поділу. Дехто з пізніших дослідників (напр., В. Єшкілев) класифікує В. за приналежністю до «традиц.», «модер.» чи «постмодер.» дискурсів, інші вирізняють «перших» та «молодших» В. Дехто вважає домінантою молодої літ-ри 80-х рр. творчість та перформенсну діяльність літ. угруповання «Бу-Ба-Бу» і оцінюють це явище в діапазоні від «революц. з’яви» до «найбільшого зла». Попри всі літературознавчі версії, серед найяскравіших представників літ. вісімдесятництва — С. Павличко, О. Забужко, В. Неборак, О. Ірванець, П. Мідянка, В. Медвідь, Є. Пашковський, І. Маленький, К. Москалець, В. Цибулько, а також письменники, віднесені окремими критиками до «пізніх сімдесятників»: Н. Білоцерківець, Т. Федюк, А. Кичинський та ін., які формально дебютували у 70-х рр., проте за всіма типол. ознаками належать до В.

Завантажити статтю