Вітвіцький Владислав
ВІТВІ́ЦЬКИЙ Владислав (30. 04. 1878, м. Любачів, Польща — 21. 12. 1948, м. Констанцін, Польща) — живописець і графік, мистецтвознавець, психолог. Батько Я. Вітвіцького. Закін. Львівський університет (1900), навч. у Ляйпцизі (у В. Вундта) та Відні. 1904–19 викладав філософію у Вільній академії у Львові та Львів. університеті. Від 1919 — завідувач кафедри заг. психології Варшав. університету. Виступав з лекціями (зокрема «Про відношення науки до мистецтва», 1906), у львів. пресі польс. мовою друкував рец. на художні виставки. Як художник працював переважно у галузі графіки: у стилі модерн виконував естампи, плакати, рисунки, карикатури, книжк. іл. («Ілюстрація до казки», 1911). Займався також живописом («Дорога до Ф’єзоле», 1909) і скульптурою малих форм (10 бронз. статуеток, 1914, зокрема «Аїда», «Циганка», «Вальс», — з досконалим відчуттям пластики жін. тіла у танці). Брав участь у львів. виставках 1913–18. Твори зберігаються у Львів. галереї мистецтв. Автор дослідж. з психології та мистецтвознавства, зокрема «Analiza psychologiczna objawów woli» (Lwów, 1904), «Analiza psychologiczna ambicji» // «Przeglàd Filozoficzny» (1900), «Z psychologii stosunków osobistych» // «Przeglàd Filozoficzny» (1907), «Psychologia» (т. 1–2, 1925), «Wiadomoúci o stylach» (1934), «O widzeniu przedmiotów» (1954), «Pogadanki obyczajowe» (1957), «Anatomia plastyczna» (1960), «Psychologia uczuã i inne pisma» (1995; усі — Варшава).
Рекомендована література
- A. Nowicki. Witwicki. Warszawa, 1982.
Завантажити статтю
Людина 
