Вітраж

ВІТРА́Ж (франц. vitrage — вставля­н­ня шиб) — вид монументально-декоративного мистецтва; твір монументально-декоративного мистецтва у ви­гляді орнаментальної чи сюжетної композиції (світло­про­зорої пере­городки або панно у вікні, дверях тощо) зі скла чи матеріалів, що пропускають світло; у сучасній архітектурі та будівельній практиці — суцільне або часткове за­скле­н­ня фасаду. Зна­йдені археологами фрагменти плоского кольор. скла дають під­стави припускати існува­н­ня най­простіших В. у Стародав. Єгипті від 2 тис. до н. е., а в Стародав. Римі — від 1 ст. н. е. У ран­ньохристиян. базиліках Риму і Равен­ни для заповне­н­ня вікон. рам використовували алебастр і селеніт, які при­глушували в інтерʼєрі яскраве денне світло, створюючи своєрід. декор. ефект завдяки грі в напів­мороку плетива природ. прожилок. Ві­домо, що римляни вставляли пластинки про­зорого видув. скла у вікна найрозкішніших споруд. Традиц. технологія виготовле­н­ня В. оформилася в 11 ст., осн. засади викладено в трактаті про мистецтво, написаному 1100 нім. ченцем Теофілом. В. монтується зі шматків скла (кольорового, з офактуреною гравірува­н­ням, травле­н­ням поверх­нею, що може бути пофарбованою спец. фарбами) на метал. чи синтетич. каркасі. Каркас, що скріплює шви між шматками скла, виконує тех. й естет. функції, становлячи осн. контур зображе­н­ня у творі. В. у вікон. прорізі, дверях чи пере­городці завдяки наскрізному освітлен­ню створює різнобарвне просторове середовище та істотно впливає на емоц. виразність інтерʼєру. Променистість ран­ніх В. від­повід­ала ран­ньохристиян. теор. концепціям звʼязку світла і духу. В. спри­ймався як посередник між земними та божествен. сферами. Світло, пронизуючи В., надає інтерʼєрові атмо­сфери містич. таємничості, що інтер­претується як метафіз. вираже­н­ня божествен. сили та любові. Жоден зображувал. засіб до того не міг так повно втілити в конкрет. образ те, що вважалося неосяж. суттю божествен. промислу. Найдавніше з уцілілих взірців В. роман. періоду — зображе­н­ня голови Христа з Вейсембур. абатства в Ельзасі (серед. — кін. 11 ст.). Ві­домі сюжетні В. зі шматочків червоного та синього скла, вирізаних по контуру зображень і скріплених свинцем, були у 10–12 ст. у роман. храмах Франції (Нотр-Дам у Шартрі до пере­будови 1260; базиліка абатства Клюні, 11 ст. — не збереглася) та Німеч­чини (Авґсбурґ, 1-а пол. 12 ст.). Мистецтво В. досягло роз­квіту в культовій арх-рі готики: техніку В. збагачено кольор. набором скла, ускладнено сюжети; поряд із реліг. сценами зʼявилися побутові (собор Париз. Богоматері, 13–14 ст., ре­ставровано в 19 ст.), деталі часом виконуються роз­писом. У 14–15 ст. мистецтво В. набуло роз­витку у Великій Британії (Вестмінстер. абатство в Лондоні), де готичні традиції тривали до 18 ст., а також у Швейцарії, Італії, Польщі. У В. дедалі більшу роль ві­ді­гравав роз­пис, зникла притаман­на середньовіч. В. площин­ність. У добу Від­родже­н­ня ескізи та картони для В. виконали видатні художники (Л. Ґіберті, П. Уч­чело, Донател­ло — в Італії, А. Дюрер — у Німеч­чині), але В. часто являє собою живопис на склі. У 16 ст. для оздобле­н­ня житла за­стосовували «кабінетні» В. — однотон­ні та зі світським сюжетом. В епоху класицизму, бароко В. майже зовсім зникли з інтерʼєру, пере­творюючись у настін­ні картини на склі. У 19 ст. інтерес до готики сприяв від­роджен­ню мистецтва В. в арх-рі стильового напряму історизму. Отримавши початк. поштовх неоготич. стилю, протягом 2-ї пол. 19 ст. завдяки роз­витку ринку кольор. скла В. зайняв помітне місце в арсеналі декор. засобів таких художників та арх-рів, як В. Мор­ріс, Е. Берн-Джонс, Л.-К. Тіф­фані. Під­креслена стиліст. завершеність най­дрібніших деталей будівель і вражаюча цільність інтерʼєру епохи модерну (сецесії) зумовили емоц. виразність В., які створили Ч.-Р. Макінтош, Ф. Ґоден, Ж. Ґрюбер. З появою на­прикінці 19 ст. нових несучих матеріалів (чавуну, сталі, залізобетону) та вдосконале­н­ня технології виробництва скла архітектури отримали можливість створе­н­ня вітраж. стін та стель, які органічно пред­ставлені у спорудах арх. В. Орти, Л. Сал­лівена, А. Ґауді, Ф. Райта. Художники 20 ст. П. Клеє, Й. Альберс, Й. Прик­кер, А. Вендлінґ, Г. Кампендонк, Ф. Леже, Ж. Руо, А. Матіс, М. Шагал вводили свої композиції у систему декорува­н­ня інтерʼєру, надаючи В. роль гострих за ритмом і насиченістю кольору осн. худож. акцентів. Після 2-ї світової війни від­будова та рекон­струкція воскресили вітражне ремесло — по­стала потреба у ре­ставрації по­шкоджених війною вікон, над чим працювало багато художників, зʼявилися замовле­н­ня на скло для В. реліг. і світської тематики. Нові технології виготовле­н­ня різноманіт. за оптич. властивостями та штучне освітле­н­ня дали широкі можливості для інтенсив. роз­витку В. Винахід скло­прокату до­зволив вплавляти скло в бетон, створювати цілком скляні стіни (цільноскляна В.-башта Музею сучас. мистецтва побл. Токіо роботи Ґ. Луара з Шартра).

В Україні В. були ві­домі в княжу добу. Літопис від 1259 згадує, що князь Данило в Холмі збудував церкву св. Івана і «окна три украшена стекли римскими». Задокументовано діяльність гут на зх.-укр. землях у серед. 16 ст. в околицях Галича, Белза і Потелича, а на поч. 17 ст. у с. Під­гірці (нині Бродів. р-ну Львів. обл.). У серед. 17 ст. існувало бл. 20 гут на тер. Київщини, Полтавщини, Чернігівщини та три гути на Закарпат­ті. Роз­винене гутництво давало можливість прикрашати вікна церков і будинків кольор. склом, про що писав П. Алепський, подорожуючи по Україні в 1654 і 1656 рр. У 17–18 ст. В. використовували лише в барокових культових спорудах з готич. й ренесанс. рисами. До нашого часу збереглися пере­важно твори 19 ст.: у Львові в Лат. (кафедрал.) соборі, виготовлені за картонами Ю. Мегоф­фера (1-а премія на між­нар. конкурсі у м. Фрайбурґ, Швейцарія), С. Виспʼянського, Ю. Макаревича, Т. Аксентовича, С. Качора-Батовського, Т. Попеля та костелі францисканок, у Дрогобичі — у Вознесен. костелі, у Камʼянці-Подільському — в Петропавлів. костелі. У 20 ст. мистецтво В. бурхливо від­роджується. В. за­стосовується в інтерʼєрах громад. споруд, напр., у будівлях за проектами І. Левинського у Львові та В. Городецького у Києві. П. Холодний виконав проекти В. для Успен. (Волос.) церкви (1926) і каплиці Греко-катол. духов. академії у Львові, для Успен. церкви у селі Мражниця під Бориславом (Львів. обл.). Над картонами для В. працювали М. Сосенко, Ю. Буцманюк, В. Дядинюк, І. Левинський, М. Ольшевський, К. Сіхульський. В. став важл. елементом оздобле­н­ня музеїв, навч. закладів, палаців культури та адм. споруд. Укр. митці за­стосовують В. для по­здовжніх та торцевих стін фасадів будівель (В. Задорожний, В. Карась і М. Левханян), стель та пере­крит­тів у спорудах (О. Миловзоров), створюють В. із товстого литого скла, армованого пластоцементом чи бетоном (В. Задорожний, Д. Нагурний, І. Литовченко, В. Прядка, В. Карась, М. Левханян), по­єд­нують видувне багатошарове скло з дюралюмінієм, чорними металами, використовуючи зварюва­н­ня (Л. Етенко, М. Шкарапута). У Львів. АМ 1964 засн. каф. худож. скла. У 70-х рр. в Україні від­новився інтерес до техніки класич. В. із тонкого скла (О. Бородай, Л. Красюк, С. Лопухова, О. Подервʼянський, В. Басанець, Ю. Єгоров, В. Маринюк, В. Шаленко). У Львові 1999 створ. асоц. художників-вітражистів «Вікно».

Завантажити статтю