Вітте Сергій Юлійович

Визначення і загальна характеристика

ВІ́Т­ТЕ Сергій Юлі­йович (Витте Сергей Юльевич; 17(29). 06. 1849, Тифліс, нині Тбілісі — 28. 02(13. 03). 1915, Петро­град, нині С.-Петербург) — російський державний діяч. Почес. чл. С.-Петербур. АН (1893). Закін. Новорос. університет в Одесі (1870). Від­тоді служив у канцелярії одес. генерал-губернатора, у залізнич. ві­домствах Одеси та Києва. Від 1877 — нач. від­ділу екс­плуатації Одес. залізниці, від 1880 — Товариства Пд.-Зх. залізниць (Київ); 1878– 81 — почес. мировий суддя Одеси; 1886–88 — управляючий Пд.-Зх. залізниць. 1888 при­знач. дир. деп. залізниць Міністерства фінансів Росії, пере­їхав до С.-Петербурга. У 1892 — міністр шляхів, 1892–1903 — міністр фінансів. Від 1903 очолював Комітет міністрів, 1905–06 — голова РМ. 1906 пішов у від­ставку, однак зберігав за собою посаду голови Комітету фінансів. Пере­конаний монархіст, входив до словʼянофіл. Одес. словʼян. благодій. товариства, був одним із засн. «Священ­ної дружини» (1881) — таємної монарх. організації для боротьби з рев. рухом. По­ступово пере­йшов на позиції «бюрократа-про­гресиста», речника оновле­н­ня та модернізації Росії під скіпетром самодержавства. Ві­домий як ви­значний пред­ставник банків.-пром. кіл, ві­ді­грав значну роль у роз­виткові та зміцнен­ні капіталізму в Рос. імперії, зокрема сприяв роз­витку транс­порту, промисловості, банків. справи, торгівлі в Україні. Серед екон. реформ, здійснених В., — введе­н­ня у Рос. імперії вин­ної монополії (1894); грош. реформа на основі золотого обігу (1897); будівництво мережі залізниць, зокрема Сибір. магістралі. У зовн. політиці був прибічником зближе­н­ня з Францією та Китаєм, активно сприяв залучен­ню у Росію іноз. капіталу, ініціатор митних угод з Німеч­чиною 1894 і 1904. Енергійно ви­ступав за просува­н­ня Росії до берегів Тихого океану. Напередодні рос.-япон. війни ви­ступав за угоду з Японією ціною деяких по­ступок, 1905 під­писав вигідний для Росії Портсмут. мир, за що був нагородж. титулом графа. Революцію 1905–07 намагався погасити шляхом по­ступок і гнучкої політики (склика­н­ня Держ. думи, Маніфест 17 жовтня 1905), однак згодом вдався до радикал. заходів для її придуше­н­ня. Від 1906 — у від­ставці. Один із засн. г. «Киевское слово». 1960 у Москві пере­ви­дано «Воспоминания» В. у 3-х т.

Пр.: Принципы железнодорожных тарифов по пере­возке грузов. К., 1883; Национальная экономия и Фридрих Лист. К., 1889; Самодержавие и земство. Штут­тгарт, 1901; 1903; Записка по крестьянскому делу. С.-Петербург, 1904; Кон­спект лекций о народном и государствен­ном хозяйстве. С.-Петербург, 1912; По поводу не­преложных законов государствен­ной жизни. С.-Петербург, 1914.

Літ.: Струве П. Граф С. Ю. Витте. Москва, 1915; Ананьич Б., Ганелин Р. С. Ю. Витте, М. П. Драгоманов и «Вольное слово» // Ис­следования по отечествен­ному источниковедению. Москва; Ленин­град, 1964; Корелин А. П. Сергей Юльевич Витте // Рос­сия на рубеже веков: истор. порт­реты. Москва, 1991.

С. М. Куделко, О. Н. Ярмиш

Завантажити статтю