Владимирова Олена Іванівна
ВЛАДИ́МИРОВА Олена Іванівна (11. 03. 1945, Київ) — майстриня художнього ткацтва. Дружина В. Прядки. Заслужений діяч мистецтв України (1996). Член НСХУ (1978), НСМНМУ (1991). Закін. Київ. худож.-пром. технікум (1964), Моск. вище худож.-пром. училище (1969). Працювала у Київ. зонал. НДІ інтер’єрів громад. приміщень (1969–76), на Київ. комбінаті монум.-декор. мистецтва (1976– 93), від 1993 — викладач Київ. худож.-пром. технікуму (нині Київ. інститут декор.-приклад. мистецтва та дизайну). Твори експонуються на всеукр. та зарубіж. мист. виставках від 1994. Роботи виконано у стилі візант. живопису.
Додаткові відомості
- Основні твори
- гобелени — «Героям Аджимушкая» (1970), «Пісня» (1972; Будинок кіно в Києві), «Київ — місто-герой» (1985, Музей історії Києва), «Київська симфонія» (1987, Нац. музей історії України), «Декоративний», «Олені» (Посольство України у Вашинґтоні), «Історія землі Теребовлянської» (обидва — 1988), «Михайло Птах» (1989, Черніг. краєзнавчий музей); «Птахи», «Казки», «Свято Івана Купала» (дитсадок у смт Сосниця Черніг. обл.); «Українське весілля», (1990); «Берегиня» (1992; Будинок урочистих подій Жовтн. р-ну Києва), ікона «Архангел Михаїл» (1993), серії — «Древній Київ», «Батурин», «Глухів», «Чигирин», «Київська Лавра» (усі — 1996), «Троїсті музики» (1998); серії килимів, створ. за традиц. нар. мотивами центр. обл. України, — «Київський», «Осінь», «Лебідь», «Декоративний», «Українське бароко» (усі — 1989–92); монум. стінопис пн. стіни Варварин. приділу Михайлів. Золотоверхого собору (2000); мозаїки — «До знань» (1986, на фасаді школи), «Збережемо нашу землю» (1987–88, на фасаді дит. поліклініки; обидві — житл. масив «Троєщина», Київ); у співавторстві з чоловіком створила гобелени: «Русь» (1978; Нац. музей історії України), «Історія землі Черкаської» та «Слава Черкащини» (обидва — 1983–84, Черкас. краєзнавчий музей), серію «Історичні столиці України» (1996; Нац. палац культури «Україна»); завіси — для Київ. молодіж. театру (1977), акт. залу Будинку кіно, гобелен «Наша пісня» у його вітальні (1970–72).