ВЛА́СЕНКО Василь Михайлович (16. 09. 1921, с. Яблунька, нині смт Буча Київ. обл. — 08. 09. 2012, Київ) — фізико-хімік. Доктор хімічних наук (1967), професор (1969). Член-кореспондент НАНУ (1976). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Державна премія УРСР (1970), премія ім. Л. Писаржевського АН УРСР (1984), премія РМ СРСР (1990). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (1997). Учасник 2-ї світової війни. На­вчався у Моск. військ.-хімічній академії (1941–42), закінчив Київський політехнічний ін­ститут (1948). Працював на виробництві; у Державному ін­ституті азотної промисловості (Москва, 1953–58, ст. н. с.); 1958–2000 — в Ін­ституті фізичної хімії НАНУ (Київ): ст. н. с., завідувач заснованого ним (1967) від­ділу каталітичної очистки газів (від 1981 — екол. каталізу); від 2000 — в Ін­ституті сорбції та про­блем ендо­екології НАНУ (Київ).

Сфера наукової діяльності охоплює пита­н­ня гетероген. каталізу та хім. технології каталізаторів і каталітич. процесів. Роз­робив високоефективні процеси очище­н­ня технол. газів від шкідл. домішок кисню, оксидів вуглецю (в азот. промисловості), гомологів метану (в промисловості хлороорган. синтезу). Дослідив закономірності генезису складних оксидів шпінельної структури — хромітів та алюмінатів з високороз­вин. поверх­нею, що дало змогу створити ефективні каталізатори процесів синтезу метанолу та метиламінів, а також окисне­н­ня галогеноорган. сполук. Сформулював фіз.-хім. основи екол. каталізу газофазних реакцій, за­пропонував нові одно­стадійні без­від­хідні синтези — хлор-окси-процес (процес В., 1982) і синтез метиламінів, роз­робив ефективні каталізатори цих процесів. Створив тонкоплівкові контакти з електропіді­гріва­н­ням для процесів тех. (синтез формальдегіду з метанолу) та екол. (окисне­н­ня монооксиду вуглецю) каталізів.