Власність

Визначення і загальна характеристика

ВЛА́СНІСТЬ — су­спільні від­носини між людьми з приводу при­власне­н­ня благ. Як екон. категорія В. роз­кривається через систему екон. від­носин, притаман­ну су­спільству на тому чи ін. етапі його роз­витку, і характеризує роз­поділ благ між субʼєктами господарюва­н­ня. Юрид. аспект роз­кривається через право власності. В. включає в себе субʼєкт, обʼєкт і від­носини при­власне­н­ня. Субʼєктом можуть ви­ступати індивід, різні обʼ­єд­на­н­ня людей чи держава загалом; обʼєктами — матеріал. і духовні блага. Від­носини при­власне­н­ня мають складну багаторівневу структуру і знаходять узагальнююче втіле­н­ня у формах при­власне­н­ня, зокрема капіталіст., феодал., спільно-долевій, сумісно-роз­діленій. Внутр. структура від­носин В. включає в себе користува­н­ня, роз­порядже­н­ня, володі­н­ня, від­чуже­н­ня і при­власне­н­ня, які реалізуються як в екон., так і у від­повід. правових формах.

Хоча положе­н­ня рим. права стосовно В. не втратили своєї актуальності донині, вона є предметом по­стій. дис­кусій пред­ставників різних шкіл і напрямів. Зокрема марксизм роз­глядає В. як ключове поня­т­тя соц.-екон. системи і ви­значає її гол. причиною політ. революцій. Нині поширеною є ін­ституціонал. теорія прав В., роз­робники якої (А. Алчіян, А. Оноре, Р. Коуз, Д. Норт та ін.) оперують поня­т­тям пучка прав В., що включає права володі­н­ня, користува­н­ня, управлі­н­ня, на дохід, на без­пеку, на пере­дачу обʼєктів у спадщину тощо. Р. Коуз довів, що в умовах ринк. економіки, яка забезпечує прийня­т­тя рац. рішень, права В. концентруються у субʼєктів, що здатні забезпечити їм найбільш ефективну реалізацію. Форми В. роз­виваються разом з виробництвом і сусп. організацією праці, зокрема сумісно-роз­ділене при­власне­н­ня роз­вивається через диференціацію різноманіт. форм приват., колектив., сусп. та держ. В. до сучас. форм їх по­єд­на­н­ня і взаємодії у су­спільстві. Коли держава стягує податки, разом з виробником бере участь у при­власнен­ні створеного продукту. Сумісно-роз­ділене при­власне­н­ня у цьому випадку завершується приват. і держ. В. на частки створеного продукту. В акціонер. товариствах сумісно-роз­ділена В. набуває адекват. своїй суті форми: з одного боку, вона є роз­ділена за вартістю між учасниками акціонер. товариства та може бути виділена і від­окремлена завдяки продажу акцій; з ін. — пред­ставлена комплексом матеріал.-тех. засобів виробництва, які є технол. неподільними і можуть бути обʼєктами лише спіл. В. Акціонерна (корпоративна) В. є найбільш поширеною формою В., що стосується пере­важ. частки сусп. багатства.

В Україні від­носини В. регулюються Кон­ституцією України, Законом України «Про власність», Цивіл. кодексом України та ін. законами і нормативно-правовими актами, від­повід­но до яких вона ви­ступає у 3-х рівно­знач. формах: приват., колектив. та держ. Субʼєктами права В. є громадяни України, юрид. особи та держава, а також ін. держави, їх громадяни та юрид. особи.

Після здобу­т­тя незалежності в Україні створюється соц. орієнтована ринк. економіка. Основою цього процесу є приватизація як процес утвердже­н­ня приват. В., що забезпечує роз­виток конкурент. від­носин і вільного ціно­утворе­н­ня. Якщо на поч. 90-х рр. 20 ст. в Україні домінуючою була держ. В., то нині на приват. і колектив. під­приємствах виробляється понад 80 % заг. обсягу пром. продукції. Приватна В. стала домінуючою формою в організації господарюва­н­ня, хоча процес приватизації призвів до знач. соц. диференціації населе­н­ня за В. і рівнями доходів. Ефективне господарюва­н­ня у сучас. умовах зумовлює необхідність викори­ста­н­ня всіх форм В. від­повід­но до їх соц. природи і можливостей та створе­н­ня на цій основі умов для динаміч. соц.-екон. роз­витку.

А. А. Гриценко

Завантажити статтю