Власність

ВЛА́СНІСТЬ  — у філософії: максимально можливе розпоряджання предметами різного роду, встановлене звичаєвим чи писаним правом. Суб’єктами В. можуть бути окремі індивіди чи колективи; відповідно розрізняють індивідуал. (приват.), колективну та суспільну (державну) В. Індивіди можуть виступати співвласниками, і таку форму В. відрізняють від колектив. В., оскільки суб’єктом колектив. В. є певний колектив, взятий загалом. Об’єктами В. можуть бути природні та штучні об’єкти, ідеї, задуми, проекти, різного роду інформація (інтелектуал. В.). У деяких суспільствах у минулому узаконеними об’єктами В. були люди (рабовласництво), в наш час рабовласництво існує у прихов. формі (de facto, а не de jure). Інститут В., який встановлює звичаєве чи писане право (включаючи поєднання обох), передбачає певні способи набуття права В., використання цього права та способи відмови від В.: переведення В. у статус нічийної, передачі права В. ін. особі (продаж, дарування тощо). Особливості інституту В. залежать від типу суспільства, вони змінюються історично. Із В., як правило, пов’язаний рівень добробуту, сусп. становище, влада, рівень свободи, повага, престиж. Тому форми В. та норми, які регламентують право В., перебувають у центрі уваги політ. філософії. Різні концепції політ. філософії та відповідні політ. ідеології відрізняються тим, який інститут В. вони вважають прийнятним. Оскільки центральним у політ. філософії є поняття «справедливість», то найчастіше право В. розглядається під кутом зору забезпечення бажаного рівня соціал. справедливості. Виникнення сучас. суспільства і ринк. економіки було наслідком того, що інститут В. став ґрунтуватися на праві В., у відповідності з яким відчуження В. виключається. Осн. аргументація на користь права В. полягає в тому, що воно забезпечує більший рівень незалежності людини (її свободи), а також розв’язує екон. ініціативу, забезпечуючи високі темпи екон. зростання.

Завантажити статтю