ВЛИЗЬКО́ Олекса Федорович (04(17). 02. 1908, ст. Боров­йонка Новгород. губ., Росія — 16. 12. 1934, Київ) — поет. Брат О. Влизька. Закін. Київ. ІНО. 1917 родина В. пере­їхала на батьківщину діда (с. Сигнаївка, нині Шполян. р-ну Черкас. обл.). Був чл. літ. організацій «Молодняк», ВУСПП, спів­робітничав у ж. укр. футуристів «Нова генерація». Дебютував віршем «Серце на норд» у ж. «Глобус» (1925). Перша поет. зб. «За всіх скажу» (К., 1927; Х.; К., 1930) була від­значена премією Наркомосу УРСР (1927). Типовий неоромантик, В. пере­ймався пафосом творчих екс­периментів. Тому опинився в гурті панфутуристів, хоч мало цікавився їхніми теоріями. Риторич. дискурс панфутурист. т. зв. «функціонал. поезії» по­значився на зб. «Живу, працюю» (Х., 1930), «Моє ударне» (1931). Поет. стилю В. притаман­ні бадьорі інтонації, оспівува­н­ня екзотики морської стихії, порива­н­ня у небуден­ність, пригоди і пристрасті сильних людей. Водночас поезія В. від­значається проникл. ліризмом. Творчий потенціал поета роз­крився у зб. «Рейс» (К., 1990), «Ви­брані вірші» (К., 1930), «Пʼяний корабель: Морські вірші» (Х.; К., 1933), «Мій друг Дон-Жуан» (К.; Х., 1934). Внаслідок по­їздки до Німеч­чини зʼявилася зб. віршів «Hoch, Deutschland» (Х.; К., 1930) і кн. нарисів «По­їзди ідуть на Берлін» (Х.; К., 1930), а під враже­н­ням тривалої подорожі Серед. Азією і горами Паміру (1929) В. написав «Книгу балад» (К., 1930), у якій за­звучали сх. мотиви. Низкою нарисів, зна­йденими в архівах чорновими записами В. заявив про себе як про філософа і релігіє­знавця Сходу, працював над пʼєсою «Боротьба за бавовну» (робоча назва). У лютому 1934 заарешт., у грудні 1934 за звинуваче­н­ням в організації терорист. актів проти рад. влади роз­стріл. Реабіліт. 1958.