ВМІ́ННЯ — здатність людини як субʼєкта діяльності до успішного сві­домого роз­вʼяза­н­ня практичної чи теоретичної задачі певного типу, тобто до досягне­н­ня певної мети за окреслених умов. Найчастіше В. трактується як одна з осн. форм володі­н­ня способом роз­вʼяза­н­ня задачі (системою операцій, реалізація якої субʼєктом із високою ймовірністю забезпечує досягне­н­ня мети). На від­міну від навички, В. перед­бачає контроль сві­домості над метою (вимогою задачі), умовами та результатами (проміж. й кінц.) її досягне­н­ня, виконув. операціями. Формува­н­ня й функціонува­н­ня кожного В. базується на володін­ні певн. навичками, зна­н­нями, а також частк. В. (що забезпечують досягне­н­ня проміж. цілей для володі­н­ня даним В.). Напр., навички написа­н­ня окремих літер і зна­н­ня того, з яких літер складається певне слово, є перед­умовами формува­н­ня й функціонува­н­ня В. написати це слово; В. (і навички) написа­н­ня окремих слів входять до структури В. написати рече­н­ня, яке складається з цих слів. Творчі В. допомагають роз­вʼязувати про­блемні задачі, спираючись на певні принципи їхнього роз­вʼязува­н­ня, які виявились успіш. щодо багатьох задач. Багатство й досконалість В., якими володіє працівник, є ознакою його профес. компетентності, а формува­н­ня і вдосконале­н­ня різноманіт. В. — одна з провід. функцій навч. у межах заг. та профес. освіти. Удосконале­н­ня В. може спрямовуватися на автоматизацію викона­н­ня особою послідовності операцій, якою реалізується це В. (його пере­творе­н­ня на навичку); на узагальне­н­ня здобутого В., його за­стосува­н­ня (з необхід. корективами) до ширшого кола задач. Роз­вивал. можливості й соц. цін­ність процесу на­вча­н­ня ви­значаються формува­н­ням творч., заг.-навч. і заг.-труд. В., котрі істотно під­вищують рівень психол. забезпече­н­ня діяльності.