Вніпітрансгаз
«“ВНІПІТРАНСГА́З” Інжинірингово-виробниче підприємство» — проектна установа нафтогазової промисловості. Засн. 1944 у Києві як Укр. проектно-вишукув. контора «Укрдіпрогазпалпром» Всесоюз. держ. інституту з проектування підприємств промисловості штуч. рідкого палива та газу «Діпрогазпалпром» (Москва) для проектування першого в Україні магістрал. газопроводу Дашава–Київ та розроблення тех. проекту газифікації Києва. Від 1951 — самост. Держ. інститут з проектування газопроводів і підприємств газ. промисловості «Укрдіпрогаз», від 1963 — «Діпрогаз», від 1971 — ВНДПІ з транспортування природ. газу «ВНДПІтрансгаз», від 1995 — ВАТ із сучас. назвою. Проектує магістрал. газо-, нафто- та продуктопроводи з компресор. та перекачувал. станціями, підземні газосховища, газобензинові, сажові, гелієві заводи, автозаправні станції, газ. промисли та ін. об’єкти нафтогаз. комплексу; розробляє геоінформац. системи; проводить паспортизацію діючих трубопровід. систем. Фахівцями Інституту обґрунтувано і впроваджено труби великих діаметрів (1000, 1200, 1400 мм) та для транспортування газу при високому тиску (7,4 МПа); удосконалено методи розрахунку міцності сталевих трубопроводів, що забезпечило значну економію матеріалу та збільшення надійності газопроводів; на компресор. станціях застосовано газоперекачувал. агрегати великої потужності (10, 12, 25 тис. кВт); розроблено перший проект газобензинового заводу для відбензинування нафт. газу; розроблено та реалізовано проекти укладання газопроводів через великі акваторії з трубоукладал. барж, а також у складних умовах гір. місцевості, піщаних пустель, торфових боліт тощо. За проектами Інституту побудовано 70 тис. км газопроводів, з них майже 60 тис. магістральних, на території України, Росії, Білорусі та ін. країн СНД, серед них: Дашава–Київ– Брянськ–Москва, Дашава–Мінськ–Торжок, Шебелинка–Курськ–Брянськ, Шебелинка–Харків, Солоха–Суми, Богородчани–Долина, Макат–Пн. Кавказ; системи — Шебелинка–Дніпропетровськ–Кривий Ріг–Ізмаїл, Середня Азія–Центр, Ставрополь–Москва, Краснодарський край–Серпухов, Івацевичі–Долина; ділянки — Уренгой–Помари–Ужгород, Шебелинка–Полтава–Київ, Диканька–Кременчук–Кривий Ріг та багато ін., розроблено проектно-кошторисну документацію для газопроводу Новопсков– Ужгород (1-а черга — Богородчани–Ужгород) для Міжнар. газотранспорт. консорціуму. Запроектовано 230 компресор. станцій потуж. бл. 9 млн кВт; 17 газобензинових, 5 гелієвих та 5 сажових заводів; 23 підземні газосховища; 40 облаштувань газових та газоконденсат. родовищ тощо. Розроблено проектну документацію газифікації насел. пунктів у 16-ти областях України, АР Крим та за кордоном. Система контролю якості відповідає міжнар. стандартам. Побудовані за проектами Інституту газопроводи постачають паливо до Болгарії, Угорщини, Німеччини, Румунії, Чехії, Словаччини, Македонії, Греції, Туреччини. В Інституті працюють понад 600 фахівців (2005). Інститут нагородж. орденом Трудового Червоного Прапора (1971), співроб. Інституту М. Павлович (1951– 52 — директор), В. Городецький, Р. Печеніков, А. Андреєв — Державною премією СРСР, А. Антонов, М. Ішутін (1981–93 — директор), І. Шадаєв, А. Калнін — премією РМ СРСР. Інститут співпрацює з галуз. установами України, Росії, Білорусі, Казахстану, Туркменистану, Великої Британії, США, Туреччини, Нідерландів, а також з інститутами НАНУ. Перший дир. Інституту — І. Агудов (1944), від 2002 — С. Прудкий.
Завантажити статтю
