Вніпітрансгаз

Визначення і загальна характеристика

«“ВНІПІТРАНС­ГА́З” Інжинірингово-виробниче під­приємство»  — проект­на установа нафтогазової промисловості. Засн. 1944 у Києві як Укр. проект­но-вишукув. контора «Укрді­прогазпал­пром» Всесоюз. держ. ін­ституту з проектува­н­ня під­приємств промисловості штуч. рідкого палива та газу «Ді­прогазпал­пром» (Москва) для проектува­н­ня першого в Україні магістрал. газо­проводу Дашава–Київ та роз­робле­н­ня тех. проекту газифікації Києва. Від 1951 — самост. Держ. ін­ститут з проектува­н­ня газо­проводів і під­приємств газ. промисловості «Укрді­прогаз», від 1963 — «Ді­прогаз», від 1971 — ВНДПІ з транс­портува­н­ня природ. газу «ВНДПІтранс­газ», від 1995 — ВАТ із сучас. на­звою. Проектує магістрал. газо-, нафто- та продукто­проводи з ком­пресор. та пере­качувал. станціями, під­земні газо­сховища, газобензинові, сажові, гелієві заводи, автозаправні станції, газ. промисли та ін. обʼєкти нафтогаз. комплексу; роз­робляє гео­інформац. системи; проводить паспортизацію діючих трубо­провід. систем. Фахівцями Ін­ституту об­ґрунтувано і впроваджено труби великих діаметрів (1000, 1200, 1400 мм) та для транс­портува­н­ня газу при високому тиску (7,4 МПа); удосконалено методи роз­рахунку міцності сталевих трубо­проводів, що забезпечило значну економію матеріалу та збільше­н­ня надійності газо­проводів; на ком­пресор. станціях за­стосовано газоперекачувал. агрегати великої потужності (10, 12, 25 тис. кВт); роз­роблено перший проект газобензинового заводу для від­бензинува­н­ня нафт. газу; роз­роблено та реалізовано проекти укла­да­н­ня газо­проводів через великі акваторії з трубо­укладал. барж, а також у складних умовах гір. місцевості, піщаних пустель, торфових боліт тощо. За проектами Ін­ституту побудовано 70 тис. км газо­проводів, з них майже 60 тис. магістральних, на території України, Росії, Білорусі та ін. країн СНД, серед них: Дашава–Київ– Брянськ–Москва, Дашава–Мінськ–Торжок, Шебелинка–Курськ–Брянськ, Шебелинка–Харків, Солоха–Суми, Богородчани–Долина, Макат–Пн. Кавказ; системи — Шебелинка–Дні­пропетровськ–Кривий Ріг–Ізмаїл, Середня Азія–Центр, Ставрополь–Москва, Краснодарський край–Серпухов, Івацевичі–Долина; ділянки — Уренгой–Помари–Ужгород, Шебелинка–Полтава–Київ, Диканька–Кременчук–Кривий Ріг та багато ін., роз­роблено проект­но-кошторисну документацію для газо­проводу Ново­псков– Ужгород (1-а черга — Богородчани–Ужгород) для Між­нар. газотранс­порт. консорціуму. За­проектовано 230 ком­пресор. станцій потуж. бл. 9 млн кВт; 17 газобензинових, 5 гелієвих та 5 сажових заводів; 23 під­земні газо­сховища; 40 облаштувань газових та газоконденсат. родовищ тощо. Роз­роблено проект­ну документацію газифікації насел. пунктів у 16-ти областях України, АР Крим та за кордоном. Система контролю якості від­повід­ає між­нар. стандартам. Побудовані за проектами Ін­ституту газо­проводи по­стачають паливо до Болгарії, Угорщини, Німеч­чини, Румунії, Чехії, Словач­чини, Македонії, Греції, Туреч­чини. В Ін­ституті працюють понад 600 фахівців (2005). Ін­ститут нагородж. орденом Трудового Червоного Прапора (1971), спів­роб. Ін­ституту М. Па­влович (1951– 52 — директор), В. Городецький, Р. Печеніков, А. Андреєв — Державною премією СРСР, А. Антонов, М. Ішутін (1981–93 — директор), І. Шадаєв, А. Калнін — премією РМ СРСР. Ін­ститут спів­працює з галуз. установами України, Росії, Білорусі, Казах­стану, Турк­мени­стану, Великої Британії, США, Туреч­чини, Нідерландів, а також з ін­ститутами НАНУ. Перший дир. Ін­ституту — І. Агудов (1944), від 2002 — С. Прудкий.

М. В. Заїць

Завантажити статтю