Внутрішнє і зовнішнє

ВНУ́ТРІШНЄ і ЗО́ВНІШНЄ — фундаментальні категорії, які від­ображають структуру феноменального світу людини та світу, що її оточує. Мають три осн. плани функціонува­н­ня. По-перше, людина дієво ставиться до світу, від­діляючи його від себе, проти­ставляючи і роблячи його зовн. середовищем, водночас сама людина по­стає як внутр. його частина. Ставле­н­ням до світу як до зовнішнього людина від­різняється від тварини. По-друге, діяльність роз­двоює саму людину — в ній роз­вивається внутр. духов. світ (ідеї, ідеальне, сві­домість, цілі), на від­міну від зовнішнього — тілес. оболонки. Наявність внутр. світу — сут­тєва особливість людини. На такій її роз­двоєності і зовнішності дій виникає уявле­н­ня, що зовнішнє — це матер. світ, а внутрішнє — сві­домість; що перше існує обʼєктивно, незалежно від другого. Але коли матерія існує поза сві­домістю, то оста­н­ня так само зовнішня щодо матерії, що зумовлює виникне­н­ня філос. дуалізму. Необхідно ви­знати, що спів­від­носяться не сві­домість і матерія, а два види матерії — людина і світ. Тоді структура звʼязку зовнішнього і внутрішнього інша: навколиш. світ — людина як реал. істота і ядро світу — сві­домість як внутрішнє в людині, а отже, і у всій дійсності. По-третє, завдяки діяльності роз­двоюється і весь світ на В. і з. Майже всі полярні категорії від­ображають таку його по­двійність, роз­щепленість на явище і сутність, речі в собі і речі для нас, можливість і дійсність тощо. Найбільша протилежність, якої досягає людина в такому напрямі, — буття і небу­т­тя світу: силою свого духу вона здатна вийти за межі реальності і уявити її неіснуючою. На цій під­ставі виникають реліг. та ідеаліст. уявле­н­ня про світ і людину як його частину.

Завантажити статтю