Внутрішнє пасмо Кримських гір

ВНУ́ТРІШНЄ ПА́СМО КРИ́МСЬКИХ ГІР – одне з пасом Кримських гір. Простягається на 150 км від Інкерманських висот (побл. Севастополя) до м. Старий Крим майже суціл. дугою (переривається між містами Сімферополь та Білогірськ). Пересічна вис. 500 м, макс. – 738 м (г. Кубалач). У тектон. відношенні В. п. К. г. є пн.-зх. та пн. крилом Крим. складчасто-брилової споруди. В геол. будові беруть участь породи верхньокрейдового, палеогенового і частково нижньокрейдового віку, які утворюють монокліналь з нахилом на Пн. Зх. і Пн., з кутами падіння від 2–3 до 20°. У зх. частині, до Сімферополя, монокліналь має просту будову, лише подекуди ускладнену пологими антиклінал. виступами, і утворює куесту з 2-ма уступами: пд. (нижнім), складеним верхньокрейдовими мохуватковими вапняками, та пн. (верхнім) – з еоценових нумулітових вапняків. Потужність верхньокрейдових порід зменшується в напрямі Сімферополя. По лінії Сімферополь – Зуя, що відповідає зоні неглибокого (250–300 м) залягання складчастого фундаменту Скіф. платформи, геол. розріз дуже скорочений, у рельєфі спостерігається один карниз, складений нумулітовими вапняками. Між смт Зуя і горою Агармиш монокліналь розбита числен. скидами і зсувами на окремі блоки різної величини. Річки розчленовують пасмо глибокими долинами – каньйонами (Бельбец., Качин. та ін.) – на окремі масиви. Поширені денудаційні гори-останці (зокрема Чуфут-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-Кермен), окремі куполоподібні вершини, оригін. форми вивітрювання (природні сфінкси, печери-гроти тощо). Ландшафтну структуру пасма становлять гол. чином куестово-лісові місцевості, в яких переважають низькорослі дубові ліси з типчаково-різнотрав. покривом на дерново-карбонат. ґрунтах та долинно-терасні місцевості з лучно-чорнозем. ґрунтами. Численні природоохоронні об’єкти. Р-н туризму.

Літ.: Ена В. Г., Кострицкий М. Е. Крымский полуостров. Сф., 1966.

О. В. Єна

Рекомендована література

1. Ена В. Г., Кострицкий М. Е. Крымский полуостров. Сф., 1966.
   Google Scholar Internet

завантажити статтю