ВОВК Андрій Михайлович (03(15). 10. 1882, с. Деньги Золотоніс. пов. Полтав. губ., нині Золотоніс. р-ну Черкас. обл. — 11. 02. 1969, м. Новий Ульм, Німеч­чина) — військовий і громадський діяч. Генерал-полковник Армії УНР. Закін. Чугуїв. юнкер. піхотне училище (1906). Під час 1-ї світової війни — командир пішого баталь­йону. Брав активну участь в українізації частин румун. фронту, був делегатом 2-го Всеукр. військ. зʼ­їзду. У березні 1918 — уповноважений із демобілізації 8-ї рос. армії. У липні 1918, за від­мову ви­ступити проти укр. пов­станців, увʼязнений геть­ман. адміністрацією у Могилів-Поділ. вʼязниці, згодом — пере­ведений до Київ. гауптвахти, де із політвʼязнів сформував пов­стан. загін (400 осіб), на чолі якого 14 грудня 1918 ви­ступив проти геть­мана П. Скоропадського. За доруче­н­ням С. Петлюри сформував Окремий корпус залізнично-тех. військ, який 8 січня 1919 звільнив від більшов. військ Житомир. Воював проти денікінців і більшовиків побл. Умані. Як нач­штабу Київ. групи Армії УНР ліквідував пов­ста­н­ня отамана Волоха, брав участь у 1-му Зимовому поході Армії УНР. Командував операціями груп військ УНР під час форсува­н­ня Дністра і на­ступу проти більшовиків у серпні–вересні 1920. Від 25 вересня 1920 — від­повід­альний за мобілізацію у Камʼянець-Поділ. повіті. 1921 інтернов. у Польщі, пере­бував у таборі м. Каліш. У 1921–22 — військ. міністр уряду УНР в еміграції. Від 1923 мешкав у Варшаві, був ред. ж. «Табор», спів­організатором і головою Укр. воєн­но-істор. товариства (від 1925). Спів­засн. Товариства колиш. вояків Армії УНР (1924). У 1935 очолив опозиційну до уряду УНР в еміграції групу генералів і старшин, за що був виключений із структур УНР. Увʼязнений поляками в Березі Картузькій. Протягом 1940–42 — голова Укр. громади в Німеч­чині. У 1945 від­новлений на вищих посадах уряду УНР в еміграції, зокрема у 1957–61 — військ. міністр.