Вовк Андрій Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ВОВК Андрій Михайлович (03(15). 10. 1882, с. Деньги Золотоніс. пов. Полтав. губ., нині Золотоніс. р-ну Черкас. обл. — 11. 02. 1969, м. Новий Ульм, Німеччина) — військовий і громадський діяч. Генерал-полковник Армії УНР. Закін. Чугуїв. юнкер. піхотне училище (1906). Під час 1-ї світової війни — командир пішого батальйону. Брав активну участь в українізації частин румун. фронту, був делегатом 2-го Всеукр. військ. з’їзду. У березні 1918 — уповноважений із демобілізації 8-ї рос. армії. У липні 1918, за відмову виступити проти укр. повстанців, ув’язнений гетьман. адміністрацією у Могилів-Поділ. в’язниці, згодом — переведений до Київ. гауптвахти, де із політв’язнів сформував повстан. загін (400 осіб), на чолі якого 14 грудня 1918 виступив проти гетьмана П. Скоропадського. За дорученням С. Петлюри сформував Окремий корпус залізнично-тех. військ, який 8 січня 1919 звільнив від більшов. військ Житомир. Воював проти денікінців і більшовиків побл. Умані. Як начштабу Київ. групи Армії УНР ліквідував повстання отамана Волоха, брав участь у 1-му Зимовому поході Армії УНР. Командував операціями груп військ УНР під час форсування Дністра і наступу проти більшовиків у серпні–вересні 1920. Від 25 вересня 1920 — відповідальний за мобілізацію у Кам’янець-Поділ. повіті. 1921 інтернов. у Польщі, перебував у таборі м. Каліш. У 1921–22 — військ. міністр уряду УНР в еміграції. Від 1923 мешкав у Варшаві, був ред. ж. «Табор», співорганізатором і головою Укр. воєнно-істор. товариства (від 1925). Співзасн. Товариства колиш. вояків Армії УНР (1924). У 1935 очолив опозиційну до уряду УНР в еміграції групу генералів і старшин, за що був виключений із структур УНР. Ув’язнений поляками в Березі Картузькій. Протягом 1940–42 — голова Укр. громади в Німеччині. У 1945 відновлений на вищих посадах уряду УНР в еміграції, зокрема у 1957–61 — військ. міністр.

Завантажити статтю