Біологічний ризик

Визначення і загальна характеристика

БІО­ЛОГІ́ЧНИЙ РИ́ЗИК — значе­н­ня ймовірності такого від­хиле­н­ня біо­логічної системи від норми, завдяки якому може на­стати її незворотне руйнува­н­ня. Залежно від типу біол. системи роз­різняють Б. р. для людини, окремих видів тварин і рослин, біо­ценозів, екосистем. Джерело ризику, тобто чин­ник, вплив якого є за­грозою для існува­н­ня біо­системи, називають фактором ризику. Фактори ризику бувають різної природи: хім. (під­вищений вміст у середовищі токсич. сполук, важких металів або пестицидів, недо­статня кількість елементів мінерал. живле­н­ня, не­стача або надлишок вологи, кисню), фіз. (радіо­активність середовища, висока інтенсивність ультрафіолет. променів, електромагніт. ви­промінюва­н­ня), геол. (землетруси, зсуви ґрунту, повені), біол. (наявність збудників певних інфекцій, щільність популяції, вторгне­н­ня в біо­ценоз невластивих йому видів тощо). Як кількісну міру Б. р. використовують значе­н­ня ймовірності загибелі біо­системи, яке припадає на певну одиницю інтенсивності дії фактора ризику, а також різні параметри, характер яких зумовлений типом біол. системи. Так, для того чи ін. виду кількісною мірою Б. р. може бути зменше­н­ня чисельності популяції або її біо­маси чи вікової структури, для біо­ценозів — зміна їхнього видового складу і т. п. Фактори ризику від­повід­но до того, який характер має залежність значе­н­ня ризику від інтенсивності впливу чин­ника, бувають без­пороговими (коли за будь-яких, навіть дуже малих, інтенсивностей дії фактора є певний ризик для існува­н­ня системи) або пороговими (для яких характерна наявність інтервалу інтенсивності дії фактора, в межах якого Б. р. для біо­системи має нульове значе­н­ня, верх­ня межа цього інтервалу — поріг дії). Залежно від факторів ризику встановлюють їхні гранично припустимі рівні. Таку регламентацію факторів ризику називають нормува­н­ням їхніх впливів. Стосовно людини гранично припустимі концентрації (ГПК) токсич. речовин у воді, продуктах харчува­н­ня, повітрі, ґрунтах встановлюють сан. органи країни, й вони мають силу держ. закону. Для факторів ризику порогової дії значе­н­ня ГПК встановлюють нижчі за значе­н­ня їхнього порога для найбільш уразливої частини популяції, найчастіше для дітей або вагітних жінок. При цьому ризик значень інтенсивності фактора ризику, менших за ГПК, є нульовим. У випадку факторів ризику без­порогової дії нормува­н­ня здійснюється за принципом вибору т. зв. допустимого ризику, ступінь якого ви­значається оптимал. викори­ста­н­ням коштів, необхідних для обмеже­н­ня інтенсивності дії фактора ризику. Іноді заходи для усуне­н­ня наслідків дії фактора ризику можуть виявитися ефективнішими, ніж усуне­н­ня самого фактора. Нині не всі фактори ризику зʼясовані, крім того, повсякчас виникають нові чин­ники техноген. походже­н­ня, які виявляються джерелами ризику. Зокрема, новими джерелами ризику можуть стати продукти сучас. біо­технології — транс­ген­ні форми бактерій, рослин і тварин. У багатьох роз­винених країнах, де біо­технологія набула швидкого роз­витку, опрацьовано й затверджено спец. закони про біо­безпеку, що регламентують практичне за­стосува­н­ня біо­технол. методів. Ризики для біо­систем під­сумовуються, а поза тим може спо­стерігатися ефект під­вище­н­ня ризику за сумісної дії декількох факторів ризику (т. зв. явище синергізму). Сумарний ризик характеризує екол. якість середовища.

Екол. політика держави полягає у зменшен­ні ризиків і для насел., й для біол. систем, від яких залежить збереже­н­ня біо­різноманітності як основи сталого роз­витку країни. Ступінь Б. р. для людей від дії різних шкідливих факторів встановлюють за результатами епідеміол. дослідж., а в подальшому ви­вчен­ні механізмів дії цих факторів значе­н­ня ГПК час від часу пере­глядають і уточнюють. В Україні від­повід­альними за цю роботу є сан. органи МОЗ. Велику роботу з об­ґрунтува­н­ня гігієн. норм проводять Ін­ститут гігієни та мед. екології АМНУ, кафедри мед. університетів та ін. Для видів флори та фауни усуне­н­ням факторів ризику за­ймаються природо­охорон­ні установи України. Як створе­н­ня «Червоної книги» та «Зеленої книги», так і роз­виток мережі нац. парків, заповід­ників, ботан. садів спрямовані на зменше­н­ня Б. р. для окремих видів, біо­ценозів і природ. ландшафтів. В Україні цій справі велику увагу приділяють установи НАНУ — Ін­ститут ботаніки, Ін­ститут зоології, Нац. ботан. сад (усі — Київ), Донец. ботан. сад, Ін­ститут біо­логії пд. морів (Севастополь) та ін.

Літ.: Радиация. Дозы, эф­фекты, риск. Москва, 1990; Ваганов П. А., Им М. С. Экологический риск. С.-Петербург, 1999; Гродзинський Д. М. Ризики від радіонуклідного за­брудне­н­ня довкі­л­ля // Бюл. екол. стану Зони від­чуже­н­ня та зони без­умовного (обовʼязкового) від­селе­н­ня. К., 2000. № 15.

Д. М. Гродзинський

Завантажити статтю