Біржа праці

БІ́РЖА ПРА́ЦІ  — установа, яка здійснює посередницькі функції між працівниками й роботодавцями, збирає і надає інформацію про наявність вакансій, сприяє підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайнятості працездатного населення, частково регулює процес зайнятості. Має відділ. в містах і р-нах. Б. п. виникла у 1-й пол. 19 ст., в Росії — на поч. 20 ст. У сучас. умовах посередниц. функції між працівниками і роботодавцями здійснюють державні Б. п. У США в серед. 90-х рр. їх налічувалося майже 2000. У деяких країнах (Велика Британія, Франція та ін.) Б. п. не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм відповідну допомогу. У разі відмови безробітного від роботи, запропонованої Б. п., його позбавляють цієї допомоги. Крім держ. Б. п., існують приватні агентства з трудового посередництва та посередницькі бюро. Приватні агентства сприяють працевлаштуванню окремих категорій громадян (с.-г. працівників, вчителів та ін.). Посередницькі бюро виконують свої функції при профспілках, молодіж. організаціях тощо. Направлення на роботу, видані Б. п., не є обов’язковими для підприємств. В Україні до 1917 існували тільки приватні бюро (напр., в Одесі). У 1914– 17 Б. п. організовували міські управи (зокрема у Харкові). За часів НЕПу на роботу приймали тільки через держ. Б. п., 1925– 28 допускався вільний найм. У СРСР Б. п. існували до кін. 30-х рр.; їх ліквідація не означала відсутності безробіття в наступні роки, навіть у прихов. формах. Щоб отримати допомогу у разі безробіття, необхідно зареєструватися на Б. п., бути звільненим з роботи (а не добровільно залишати її), активно вести пошук роботи та ін. В Україні згідно із Законом «Про зайнятість населення» (1991) на всій території країни створено служби зайнятості, осн. функціями яких є: аналіз та прогноз попиту й пропозиції на робочу силу; інформування населення і держ. органів управління про стан ринку праці; консультування роботодавців та громадян, які звертаються до цієї служби, про можливість отримання роботи, вимоги до професії; організація профес. підготовки й перепідготовки; реєстрація безробітних; підготовка програм зайнятості та ін. У складі Держ. служби зайнятості створено інспекцію, яка здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість держ. та громад. органами, підприємствами, установами та підприємцями. Для сприяння працевлаштуванню населення можуть також створюватися комерц. бюро, агентства та ін. організації. Державні служби зайнятості мають право на отримання інформації про наявність вакансій, умови праці; внесення пропозицій про встановлення квот прийому на роботу осіб, які потребують соц. захисту; направлення безробітних на громад. роботи тощо. Для цього вони укладають договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), сплачують вартість профес. підготовки і перепідготовки, встановлюють на час навчання стипендії тощо. Для фінансування цих витрат створюється Держ. фонд сприяння зайнятості. З його коштів надається безвідсоткова позика безробітним, які вирішили почати підприємниц. діяльність. Цей фонд створюється на держ. та місц. рівнях і становить не менше 3 % обсягів держ. і місц. бюджетів. Джерелом надходження коштів до нього є також обов’язкові відрахування підприємств, кошти служб зайнятості від надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровіл. внески громад. організацій, зарубіж. фірм та ін.

Завантажити статтю