БОГА́ЦЬКИЙ Павло Олександрович (04(16). 03. 1883, с. Купин Камʼянець-Поділ. пов. Поділ. губ., нині Городоцького р-ну Хмельн. обл. — 22. 12. 1962, м. Тірул, побл. Сіднея, Австралія) — літературо­знавець, письмен­ник, політичний діяч. Брат Д. Богацького. Один із засн. і дійс. чл. НТШ в Австралії (1953). Навч. у духов. семінарії в Камʼянці-Подільському (до 1903), закін. офіцер. юнац. школу у м. Вільно (1906), навч. на агроном. від­ділі Київ. політех. ін­ституту (1907–08). Літ. діяльність роз­почав 1906, друкувався в альманасі «Терновий листок», ж. «Рідний край», «Громадський голос» тощо. Разом із М. Шаповалом (М. Сріблянським) 1909 заснував у Києві ж. «Українська хата», де публікувалися твори І. Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, В. Стефаника, Г. Чу­принки. 1914 ви­да­н­ня журналу заборонено, а Б. заарешт. і вислано до Нарим. краю (Сибір). 1917 повернувся до Києва. За часів ЦР Б. при­значено нач. міліції Києва, за Геть­манату — увʼязн. німцями (до листопада 1918), за Директорії — столич. отаман і отаман Коша оборони республіки, учасник боїв корпусу Січових стрільців. 1917–19 спів­працював із ред. ж. «Книгар», «Україна», «Шляхи», «Слово», «Подільський шлях», був архіваріусом у Камʼянець-Поділ. університеті. 1920 емігрував до Польщі, де спів­працював у г. «Українська трибуна» (Варшава, 1920), а звідти — до Чехо-Словач­чини, де редагував ж. «Нова Україна» (1922–23), «Трудова Україна»; брав участь у роботі Укр. громад. комітету, був одним з організаторів «Селян. спілки». З утворе­н­ням Укр. соціол. ін­ституту керував Кабінетом шевченко­знавства. 1926–29 — голова Укр. громад. видавн. фонду. 1940 ви­їхав до Німеч­чини. Працював в «Українському віснику» (Берлін, 1943–45), викладав історію укр. літ-ри в гімназії й учител. семінарії в таборі Міт­тенвальд, Баварія (1945– 49). До Австралії при­їхав 1949, оселився в Тірулі, де працював на сталеварні й продовжував літ. діяльність, публікуючись у г. «Вільна думка» (Сідней), заснував Укр. громаду в м. Вул­лонґонґ. Автор зб. новел «Камелії» (К., 1918), «На шляху до освіти» (Берлін, 1941), повісті «Під баштою зі слонової кости» (Прага; Берлін, 1923), есе «Сучасний стан світового мистецтва» (Прага, 1924) тощо. Наукові дослідже­н­ня в галузі шевченко­знавства, зокрема крит.-бібліогр. моно­графія «“Кобзар” Т. Шевченка за сто років: 1840–1940» (Л.; Краків, 1942), під­готував ви­да­н­ня ви­браних творів М. Драгоманова (1932) та «Малу літературну енциклопедію» (Сідней, 2002). За активну діяльність у Пласті нагородж. орденом св. Юрія в золоті. Дійсний член Укр. філол. товариства у Празі. Один із провід. діячів УПСР.