БО́ЖКОВ Стойко (справж. — Стойко Божков Стойков; 27. 12. 1913, с. Свежен, нині Пловдив. округу, Болгарія — 27. 10. 1989, Софія) — болгарський літературо­знавець. Професор (1969). Закін. Софій. університет (1940). Від 1959 — вчений секр. Болгар. АН; дир. Ін­ституту літ-ри Болгар. АН (1964–74). Член редколегії «История на българската литература» (т. 1–4, София, 1963–76), «Кратка българска енциклопедия» та ін. Досліджував історію болгар. літ-ри доби Від­родже­н­ня, 19 та 20 ст. Один із упорядників і ред. ви­да­н­ня матеріалів, спогадів і документів «Съветската литература в България. 1918–1944» (т. 1–3, София, 1961–69). Автор роз­відок: «Тържество на вековна дружба и литературно сътрудничество» // «Известия на Ин­ститута за българска литература», 1956, кн. 3, яка охоплює осн. моменти роз­витку болг.-укр. взаємин від часів Київської Русі до наших днів; «Към въ­проса за художественото майсторство на Хр. Смирненски» // Там само, кн. 4; «За някои моменти от живота и творчеството на Г. П. Стаматов» // «Литературна мисъл», 1957, кн. 6. Дослідже­н­ня, присвяч. укр. літ-рі: «Іван Франко в українсько-болгарських літературних звʼязках» // «РЛ», 1957, № 3, «Поет-борец за човешко щастие» // «Литературна мисъл», 1964, № 3 (до 150-річчя від дня народж. Т. Шевченка) та ін.