Бойчук Богдан Миколайович
БОЙЧУ́К Богдан Миколайович (11. 10. 1927, с. Бертники, нині Монастир. р-ну Терноп. обл. — 10. 02. 2017, Нью-Йорк) — український письменник, перекладач і критик у США. Від 1944 жив в таборі для переміщ. осіб у м. Ашаффенбурґ (Німеччина), де закін. табірну г-зію. Від 1949 — у США (м. Ґлен-Спей). Закін. Нью-Йорк. коледж (1957). Зі створенням 1957 Об’єдн. укр. письменників «Слово» став його чл., а також одним з організаторів Нью-Йорк. групи поетів, що виникла як відгалуження «Слова». За його участі в Нью-Йорку щорічно 1959–71 виходив зб. «Нові поезії». Разом із Б. Рубчаком підготував і видав двотомну антологію зх.-укр. та еміграц. поезії «Координати» (1969). У перших зб. «Час болю» (1957) та «Спомини любови» (1963; обидві — Нью-Йорк) окреслились осн. мотиви поезії Б., які пізніше розширюються й поглиблюються, — кохання і біль. Автор вступав у суперечку навіть із Біблією, стверджуючи, що «спочатку був біль (а не слово). Кінець буде біль». У ліриці Б. переважає напруга емоц. переживання, реалії зовн. світу проступають тут настільки, наскільки вони були причиною чи стимулом його психол. стану, призми сприймання світу, переважно трагічного. Хоча Б. у статтях та інтерв’ю заперечував доцільність розглядати поезію під кутом зору тематики та проблематики, в його зб. «Вірші для Мехіко» (Мюнхен, 1964), «Подорож з учителем» (1976), «Вірші вибрані й передостанні» (1983; обидві — Нью-Йорк), «Третя осінь» (1991), «Вірші, кохання й молитви» (2002; обидві — Київ) постають виразні контури біографії лірич. героя, доля якого пов’язана з істор. катаклізмами, трагедією батьківщини. На формування індивід. поет. стилю Б. мали вплив поезія Т. Еліота, що позначилося на поемі «Земля була пустошня» (Нью-Йорк, 1959), та іспан. поезія, зокрема творчість Х. Хіменеса. Філос.-світоглядні засади поезії Б. виявилися в поемі «Любов у трьох часах». Зовнішньо поема витримана в межах задекларованих вимірів, але внутр. структура її порушує цю координацію неподільністю індивід. люд. начала: вічне прагнення людини до гармонії й ідеалу розбивається об скелю буденності й знаходить прихисток у «спомині» про майбутнє. Автор роману «Дві жінки Альберта» (К., 2002). Б. виступав також у жанрі драматургії (зб. «Дві драми», Нью-Йорк, 1968). П’єсу «Голод — 1933» поставлено на сцені у Нью-Йорку й надрук. в ж. «Світовид» (1993, № 4), п’єсу «Приречені» — в кн. «Близнята ще зустрінуться» (К.; Л., 1997). Автор перекладів творів Х. Хіменеса «Плятеро і я» (Штуттґарт; Нью-Йорк, 1968), С. Беккета «Чекаючи на Ґодо» (Мюнхен, 1972), С. Кюніца «Вінок цей — небезпека» (1977), Д. Ігнатова «Здивований гість» (1982; обидві — Нью-Йорк). Упорядник кн. «Спомини» Й. Гірняка (Нью-Йорк, 1982), поет. збірки О. Стефановича та Б. Кравцева, його заходами видано книжки перекладів англ. мовою поезій Б.-І. Антонича та І. Драча. Твори Б. перекладено англ., польс., румун. та рос. мовами.
Рекомендована література
- Соловій Ю. Розмова з Богданом Бойчуком // Соловій Ю. Про речі, більші, ніж зорі. Мюнхен, 1978;
- Жулинський М. «І в серце врізалося слово» // Бойчук Б. Третя осінь. К., 1991;
- Ткачук М. Богдан Бойчук. Т., 1994;
- Ковалів Ю. «...Засвітити стежку до тебе» // ЛУ. 1997, 23 жовт.
Завантажити статтю
.jpg)
Людина 
.jpg)
