Бокс

Визначення і загальна характеристика

БОКС (від англ. box, букв. — удар) — ациклічний, швидкісно-силовий вид спортивного єдиноборства; по­єдинок у формі кулачного бою за особливими правилами. Кулач. бій був ві­домий ще за 3 тис. рр. до н. е. у Вавилоні, стародав. Єгипті та Греції. 688 р. до н. е. його внесено до про­грами давньогрец. Олімпійських ігор (через 100 р. пере­можцем Олімпійських ігор з кулач. бою став Піфагор). Згодом цей вид двобоїв поширився в багатьох країнах, а у Великій Британії транс­формувався у Б. Засн. Б. — Дж. Фіґґ (чемпіон Великої Британії, 1719). У 1743 Дж. Браутон роз­робив перші правила змагань без рукавиць. 1867 за­проваджено нові правила маркіза Квінсбер­рі. Від 1891 бої проводяться в рукавичках, за ваговими категоріями. Від 1904 Б. входить до про­грами всіх Олімпійських ігор (крім 1912). Змага­н­ня з Б. проходять на рингу. Бій складається з 4-х раундів по 2 хв., з пере­рвами на 1 хв. (аматорський бокс). Пере­можцем вважають боксера, який набрав найбільше очок або ви­грав бій нок­аутом. Осн. правила Б.: забороняється завдавати ударів нижче пояса, в потилицю, спину, головою і нападати на суперника після команди рефері «стоп».

Кулач. бій був досить поширеним за часів Київ. Русі та козач­чини, потім існував лише як традиц. роз­вага в селах та перед­містях. Перша згадка про новітній Б. в Україні повʼязана з діяльністю француза М. Рантьє, який 1911 почав тренувати студентів Університету св. Володимира у Києві, а згодом організував гурток «Спорт і бокс». За рад. влади Б. до 1925 пере­бував під забороною як «буржуазний» вид спорту і тому почав поширюватися лише від 30-х рр. Центром роз­витку Б. в Україні став Харків, де було від­крито Вищу школу тренерів при Ін­ституті фізичної культури, випускниками якої стали боксери А. Грейнер, І. Заславський, С. Середенко, П. Солониченко, М. Чижняк, Л. Шагін та Д. Фідлер. В Одесі тренер. діяльність роз­почав А. Бакман. 1933 у Мінську від­булася 2-а першість СРСР, де треті місця посіли у вагових категоріях до 51 кг і до 54 кг одесити А. Бакман і Д. Фідлер, а у вазі до 60 кг — харківʼянин П. Солониченко. 1935 на першості СРСР харківʼянин І. Заславський (у вазі до 51 кг) виборов 2-е м., а 1940 в цій категорії його земляк Л. Сегалович став пере­можцем. У Києві 1935 роз­почав тренер. діяльність Л. Сапливенко, його вихованці були призерами першості СРСР. У 30-х рр. Б. поширився й у Зх. Україні, зокрема у львів. спорт. клубах «Погонь», «Лехія», «Чарні», а також «Польонія» (Пере­мишль), «Поді­л­ля», «Креси», Жидів. робітн. клюбі спортовому (усі — Тернопіль). У Станіславі (нині Івано-Франківськ) укр. боксери ви­ступали в польс. клубах, зокрема «Ревері»; найкращими були важковаговики В. Черняхівський, брати Осип і Едвард Хоми. О. Хома став чемпіоном Польщі, 1937 ви­йшов на профес. ринг США й у першому бою пере­міг суперника нок­аутом. Але польс. влада не видала боксерові виїзної візи для продовже­н­ня карʼєри. 1937 у Львові організовано секцію Б. при спорт. товаристві «Україна», куди пере­йшло чимало укр. боксерів із польс. клубів. У СРСР боксери поділялися на 4 вікові групи, які змагалися в 11-ти вагових категоріях. Створ. Федерацію боксу СРСР, яка входила до складу Між­нар. асоц. аматор. боксу (1947) та Європ. асоц. боксерів-аматорів (1970). Від липня 1944 від­новилися щорічні змага­н­ня на першість Рад. Союзу. 1947 харківʼянин Г. Єршко здобув 1-е м. у ваговій категорії до 81 кг. Від­тоді призерів першостей СРСР нагороджували золотими, сріб. й бронз. медалями. Укр. боксери вибороли бронзу (1948, 1951), срібло (1949). Вихід спортс­менів Рад. Союзу з самоізоляції у звʼязку з участю у 15-х Олімпійських іграх (Гельсинкі, 1952) збагатив досві­дом боксерів Москви, з яких складалася майже вся збірна команда СРСР. На чемпіонаті Європи 1953 у Варшаві єдиним пред­ставником України був гол. тренер команди М. Романенко з Харкова. 1954 чемпіоном СРСР у вазі до 71 кг став киянин Р. Карпов, який 1956 брав участь у 16-х Олімпійських іграх у Мельбурні. 1966 киянин В. Бендаловський ви­грав чемпіонат СРСР у вазі до 54 кг. Тричі чемпіоном СРСР із Б. ставав киянин В. Мусалімов (1967– 69), який 1968 виборов бронз. нагороду на 19-х Олімпійських іграх у Мехіко. Від 70-х рр. від­значилися боксери Донеч­чини. В. Засипко двічі ставав чемпіоном Європи (1972, у вазі до 48 кг; 1975, у вазі до 51 кг) та бронзовий призером чемпіонату світу (1974, у вазі до 51 кг), А. Климанов у ці ж роки став чемпіоном Європи у вазі до 71 кг і мав 3-й результат у вазі до 81 кг (1974), О. Ткаченко здобув золоту медаль на чемпіонаті Європи у вазі до 48 кг (1975), В. Мірошниченко став чемпіоном Європи у вазі до 54 кг (1981), фіналістом 22-х Олімпійських ігор (Москва, 1980) та чемпіонату світу (1982). Стабільністю результатів від­значався О. Ягубкін (вагова категорія до 91 кг) — 3-раз. чемпiон Європи (1981, 1983, 1985), чемпiон свiту (1982), володар Кубка свiту (1983). У вазі до 71 кг знач. результатів досяг В. Савченко (Дні­пропетровськ), який став чемпіоном Європи (1977) та світу (1978), бронз. (1976) та сріб. (1980) призером Олімпійських ігор. У вазі до 81 кг киянин В. Качановський пере­міг на чемпіонаті Європи та Кубку світу (1983). Після проголоше­н­ня незалежності України між­нар. ви­зна­н­ня здобули львівʼяни Р. Зауличний та Л. Шапошников. Від­значилися боксери-важковаговики (до 91 кг) Віталій і Володимир Клички. Віталій посів 2-е м. на чемпіонаті світу 1995, а Володимир став чемпіоном 26-х Олімпійських ігор 1996 в Атланті. На чемпіонаті Європи 1998 пере­могли Володимир Сидоренко і С. Данильченко (вагові категорії від­повід­но 51 і 54 кг), ще 2 срібні медалі і 1 бронзова вивели Україну в команд. заліку на 2-е м. У 90-х рр. в Україні профес. Б. роз­вивається в Донецьку (Ю. Пащевський став президентом Асоц. боксерів України) та Києві (М. Завʼялов очолив Лігу профес. Б. України). Чемпіонами Європи 2000 стали брати Валерій і Володимир Сидоренки (вагові категорії від­повід­но 48 і 51 кг). На чемпіонаті світу 2001 боксери України завоювали 2-е м. у командному заліку: 2-і м. — Володимир Сидоренко, В. Колесник (Коломия, 60 кг), О. Мазикін (Луганськ, Харків, понад 91 кг); 3-і м. — Ю. Золотов (63,5 кг) і В. Узелков (до 91 кг, обидва — Він­ниця), на чемпіонаті Європи 2002 результати укр. боксерів були такими: 1-е м. — О. Машкін (Миколаїв, 75 кг), 2-е м. — О. Бокало (Донецьк, 67 кг) і В. Узелков, 3-є м. — В. Перун (Донецьк, 81 кг) і А. Цариков (Миколаїв, понад 91 кг).

Літ.: Джероян Г. Совершенствование техники боксера. Москва, 1955; Огуренков Е. И., Худадов Н. А. Специальные упражнения боксера. Москва, 1957; Огуренков Е. И. Ближний бой в боксе. Москва, 1959; Градополов К. Тренировка боксеров. Москва, 1960; Його ж. Бокс. Москва, 1961; Худадов Н. А. Психологическая подготовка боксера. Москва, 1968; Огуренков Е. И. Ближний бой. Москва, 1969; Джероян Г. О. Тактическая подготовка боксера. Москва, 1970; Кочур А. Тактична майстерність боксера. К., 1977; Романов В. Бой на дальней, средней и ближней ди­станциях. Москва, 1979; Савченко В. Г. Основы психологии современ­ного бокса. Дн., 1996; Його ж. Специализирован­ные качества боксера с учетом проявления их произвольного внимания. Дн., 1998; Пащевский Ю. Г. Бокс — школа мужества. Д., 1999; Кличко В. Бокс: теория и методика спортивного отбора. К., 1999; Його ж. Бокс: многоэтапный контроль базовой подготовлен­ности. К., 2000; Кретов Г. М. Джентльмен ринга. О., 2000; Остьянов В. Н., Гайдамак И. И. Бокс: обучение и тренировка. К., 2001.

А. Г. Кочур

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю