БРЮХОВЕ́ЦЬКИЙ Вʼячеслав Степанович (14. 07. 1947, м. Владикавказ, нині м. Дзауджикау, Пів­нічна Осетія, РФ — 12. 11. 2026) — літературо­знавець, критик. Чоловік Л. Брюховецької. Доктор філологічних наук (1987), кандидат педагогічних наук (1980). Член Національної спілки письмен­ників України (1982). Герой України (2007). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (1997). Закінчив Київський університет (1974). Від 1979 працював у редакції газети «Літературна Україна», від 1980 — в Ін­ституті літератури АН УРСР: молодший науковий спів­робітник, старший науковий спів­робітник, завідувач від­ділу теорії літератури (1988–91). Від 1991 — ректор, від 1994 — президент, від 2007 — почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», ініціатором створе­н­ня якого був. Викладав у Манітобському (Канада) та Ратґерському (США) університетах. Досліджував про­блеми теорії літератури. Ви­значав критику як своєрідну діяльність, що по­єд­нує елементи літератури, науки й публіцистики. Пере­клав з англійської мови моно­графію І. Фізера «Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідже­н­ня» (Київ, 1993; 1996). Голова редколегії енциклопедичних ви­дань «Києво-Могилянська академія в іменах: ХVІІ–ХVІІІ ст.» (2001) і «Київська духовна академія в іменах (1819–1924)» (2017, обидва — Київ).