БРЮХОВЕ́ЦЬКИЙ Вʼячеслав Степанович (14. 07. 1947, м. Владикавказ, нині Пн. Осетія, РФ) — літературо­знавець, критик. Чоловік Л. Брюховецької. Доктор філологічних наук (1987), канд. пед. н. (1980). Член НСПУ (1982). Герой України (2007). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (1997). Закін. Київський університет (1974). Від 1979 працював у ред. г. «Літ. Україна», від 1980 — в Ін­ституті літ-ри АН УРСР: м. н. с., ст. н. с., завідувач від­ділу теорії літ-ри (1988–91). Від 1991 — ректор, від 1994 — президент, від 2007 — почес. президент Нац. університету «Києво-Могилян. академія», ініціатором створе­н­ня якого був. Викладав у Манітоб. (Канада) та Ратґерському (США) університетах. Досліджує про­блеми теорії літ-ри. Б. ви­значає критику як своєрідну діяльність, що по­єд­нує елементи літ-ри, науки й публіцистики. Пере­клав з англ. мови моно­графію І. Фізера «Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідже­н­ня» (К., 1993; 1996). Голова редколегії енциклопед. вид. «Києво-Могилянська академія в іменах: ХVІІ–ХVІІІ ст.» (К., 2001). Автор низки статей, зокрема «Українське пита­н­ня і російська громадськість» // «Вітчизна», 1988, № 6; «Від­родже­н­ня Києво-Могилянської Академії» // «УІ», 1991, т. 28.