Брянська область
БРЯ́НСЬКА О́БЛАСТЬ — регіон на заході Російської Федерації. Межує на півночі зі Смоленською та Калузькою, на сході з Орловською, на південному сході з Курською областями Російської Федерації, на заході з Гомельською та Могильовською областями Білорусі, на півдні з Чернігівською та Сумською областями України. Утворена 5 липня 1944 року. Площа 34,9 тис. км2. Населення 1 410,3 тис. осіб (2002); переважають росіяни, живуть також українці та білоруси. Поділяється на 27 районів, має 16 міст і 29 селищ міського типу. Знаходиться у басейні Десни. Поверхня Брянської області рівнинна. На сході і північному сході в межах області — частина Середньоросійської та Смоленської височин, на півдні — частина Придніпровської низовини. Корисні копалини: фосфорити, вогнетривкі глини, мергелі, піски, торф, залізна руда. Клімат помірно континентальний. Середня температура січня -7 °С, липня +19 °С. Опадів близько 600 мм на рік. Ґрунти підзолисті, дерново-підзолисті, лісові, темно-сірі та опідзолені чорноземи. Близько 25 % території Брянської області вкривають ліси (сосна, береза, осика, ялина).
Розвинуті машинобудування (дизелі, транспортні, сільськогосподарські, будівельні, дорожні, текстильні машини, верстати, рефрижераторні секції) й металообробка, хімічна, легка, харчова, лісова, деревообробна промисловості і виробництво будівельних матеріалів. Енергетика базується на місцевому торфі та природному газі. Рослинництво: зернові й технічні культури, картопля, фрукти. Для тваринництва характерні молочно-мʼясне скотарство, свинарство, птахівництво. Важливий вузол залізниць (лінії на Москву, Київ, Харків, Гомель, Смоленськ, Орел, Вязьму). Основні види транспорту — залізничний і автомобільний, проходить автомагістраль «Україна» (Москва–Київ). У Брянській області — 4 вищих навчальних заклади, 28 середніх спеціальних навчальних закладів; 2 театри, цирк, 5 краєзнавчих музеїв.
Адміністративний центр Брянської області — місто Брянськ (населення 550 тис. осіб станом на 2002 рік) — був заснований як укріплений пункт під назвою Бринь, згодом — Дебрянськ. Місцеві краєзнавці та вчені вважають, що назва «Брянськ» походить від літописної «Дебрянськ», яка уперше згадується 1146 року в Іпатіївському літописі. Належав Чернігівським князям. У 16–17 століттях на території Брянської області (північна та північно-східна частини) відбулася зміна етнічного складу населення через інтенсивне заселення земель московитами (старовірами, каторжниками, стрільцями із сімʼями, іншими переселенцями). 1709–1779 — адміністративна одиниця Київської губернії. За Гетьманщини ця територія належала до Стародубського полку, від 1782 — складова Чернігівського намісництва, від 1802 — Чернігівської губернії. У 19 столітті став центром промислового району. Ревізійний перепис 1899 року, етнографічні карти О. Ріттіха та описи О. Русова свідчать, що близько 70 % населення північної частини Чернігівської губернії становили українці, за російським же переписом 1897 року переважали росіяни. Мову місцевого населення лінгвісти вважали білоруською говіркою.
До 1920 року південно-західна частина нинішньої території Брянської області входила до північних земель Чернігівської губернії (Стародубський, Мглинський, Суразький і Новозибківський повіти). З початком свого існування УНР не претендувала на північну частину Чернігівської губернії, однак на підставі заяви земських зборів Новозибківського та Мглинського повітів (кінець 1917 року) про бажання увійти до складу України Центральна Рада розширила територію на північ. 1919 року більшовицькі війська захопили Чернігівську губернію, її північну частину приєднано до Гомельської губернії, від 1926 — до Брянської губернії. За переписом 1926 року більшість населення цієї території складали росіяни (80,6 %), українців було 14 %, євреїв — 3,7 %, білорусів — 1,6 %. За переписом 1959 року в Брянській області жило 18,3 тис. українців, станом на 1970 рік — 21 тис. (з них 9 тис. рідною вважали українську мову). У Брянську діє товариство української культури «Блакитна Десна» та організація «Стародубське козацтво».
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
