Бубер Мартін (Мордехай)

Визначення і загальна характеристика

БУ́БЕР Мартін (Мордехай) ((מרדכי 1878 .02 .08 ;בובר מרטין, Ві­день — 13.06.1965, Єрусалим) — єврейський філософ і літератор. Один із засновників сучас. філософії діалогу, спорідн. з персоналізмом та реліг. екзистенціалізмом. Навч. у Львів. польс. гімназії (1892–96). Вищу освіту здобув в університетах Відня, Берліна, Ляйпциґа, Цюриха. 1904 у Відні захистив доктор. дис. з про­блем теорії індивідуації в містич. уче­н­нях Ніколаса Кузанського та Якоба Бьоме. На­вчаючись у Відні (1898), прилучився до сіоніст. руху, в якому під­тримував перш за все не політичну, а культурну спрямованість. Від 1901 був редактором Центр. органу сіоніст. руху — тижневика «Die Welt», для якого замовив І. Франкові ста­т­тю про укр.-євр. взаємини. Написана І. Франком ста­т­тя «Meine jüdischen Bekannten» («Мої зна­йомі жиди») не була опублік. в газеті, оскільки Б. залишив пост редактора внаслідок не­згод з керівництвом сіоніст. руху. 1916–24 — ред. одного з най­впливовіших євр. ви­дань у тогочасній Німеч­чині - часопису «Der Jude». 1923–33 — завідувач кафедри євр. релігії та етики в Університеті м. Франкфурт — на-Майні. Об­стоював справу євр. освіти та культури в нацист. Німеч­чині. 1935 емігрував до Палестини. 1938–51 — проф. соц. філософії Євр. університету в Єрусалимі. 1960–62 — перший президент Ізраїл. АН. Як філософ Б. справив глибокий вплив на європ. і світ. думку. У найві­домішій праці «Ich und Du» («Я і Ти», Берлін, 1923), а також у пізніших працях, зокрема «Das Problem des Menschen» («Про­блема людини», Цюрих, 1947), проти­ставив типи світо­гляду людини за принципом «Я — Воно», з одного боку, і «Я — Ти» — з іншого. Сприйня­т­тя зовн. світу в модусі «Воно», тобто як сукупності придатних до обʼєктив. аналізу і практ. викори­ста­н­ня предметів, є по-своєму необхідним, проте цілковите зануре­н­ня в таке ставле­н­ня по­збавляє людину вищих цін­ностей і сенсу існува­н­ня. Вони роз­криваються завдяки нашій здатності вбачати в навколишньому світі звернене до нас «Ти», ставитися до ін. людей та живих істот загалом, не як до обʼєктів і засобів, а як до спів­розмовників, партнерів у великому діалозі буття. Спираючись на спадщину середньовіч. містицизму, філософ. ідеї Л. Фойєрбаха, С. Кʼєркеґора, В. Дільтея (учнем якого без­посередньо був), Б. роз­робив концепцію діалогу, спілкува­н­ня як сутнісної основи та імперативу, що ви­значає існува­н­ня людини. При цьому вимогу діалог. від­критості філософ чітко від­різняє від популяр. ідеї «роз­чине­н­ня» люд. індивідуальності у все­осяжній стихії «життя», «духу», «народу» тощо. Тільки «Я», що усві­домлює власну непо­вторність і від­повід­альність, здатне до повноцін. діалогу з «Ти». Від­так для Б. принципового значе­н­ня набуває категорія «між» («des Zwischen»), що вказує на самобутність учасників діалогу й сенсову ди­станцію між ними. Осмислюючи з діалог. позицій реліг. ситуацію сучасності, Б. вважав, що саме зануреність у «Воно», речовизм і обʼєктивізм перед­усім від­вертають людину від Бога, якого вона може від­крити для себе лише як «вічне Ти». Показову для сучас. цивілізації кризу богозалишеності Б., на противагу тезі Ф. Ніцше про «смерть Бога», іменував «затемне­н­ням Бога» (що стало на­звою праці «The Eclipse of God», New York, 1952), покладаючи надії на подола­н­ня цієї кризи в майбутньому. Б. наполягав на взаємній від­критості культур. традицій. конфесій (за умови збереже­н­ня кожною влас. ідентичності), встановлен­ні взаєморо­зумі­н­ня у між­нац. стосунках; у творах самого Б. християн. мотиви часто по­єд­нуються з юдейськими. Вже 1921 філософ закликав «до миру і братерства» між євр. й араб. народами. 1961 завершив роз­початий разом з Ф. Ро­зенцвайґом у 1-й пол. 20-х рр. 20 ст. пере­клад на нім. мову Старого Заповіту. Працював над упорядкува­н­ням та осмисле­н­ням пере­казів і літ. памʼяток хасидизму, в яких убачав втіле­н­ня жит­тєвої мудрості євр. народу. Загалом Б. опрацював біо­графії й світо­гляди близько сотні хасид. діячів, зокрема й з України, як от: засн. сх.-європ. хасидизму — Баал Шем Тов, Великий маг­гід Дов Баєр з Межиріч­чя, Пінхас із Корця та ін. Листувався з І. Франком.

Пр.: Werke. Bd. 1–3. München, 1962–64; Die Erzählungen der Chassidim. Zürich, 1990; Два образа веры. Москва, 1995; Пер­спектива // Ситниченко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. К., 1996; Хасидские пре­дания: Первые на­ставники. Москва, 1997.

Літ.: М. Friedman. Martin Buberʼs Life and Work. Detroit, 1978; Лифинце- ва T. П. Философия диалога Мартина Бубера. Москва, 1999; М. Friedman. Martin Buber and Emmanuel Levinas: an Ethical Query // Philosophy Today. 2001. Vol. 45, № 1; Рудницький Л. Іван Франко і німецька література. Л., 2002.

В. А. Малахов, М. Д. Фел­лер

Завантажити статтю