БУ́ДНИКОВ Петро Петрович (09(21). 10. 1885, м. Смоленськ, нині РФ — 06. 12. 1968, Москва) — хімік, фахівець у галузі силікатних матеріалів. Доктор технічних наук (1934), професор (1939), академік АН УРСР (1939), член-кореспондент АН СРСР (1939). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1943) та РРФСР (1961), Герой Соц. Праці (1961). Сталін. премії (1942, 1950, 1951), премії Всесоюз. хім. товариства ім. Д. Менделєєва (1943, 1947). Почес. чл. Польс. АН (1956). Закін. Ризький політех. ін­ститут (1911), де працював у проф. С. Шиманського. 1912–18 — викладач хімії й технології Лодзин. мануфактурно-пром. училища (Польща); під час 1-ї світової війни училище еваку­йовано в Москву, де Б. водночас працював зав. виробництва на заводі спорядже­н­ня гранат. Від 1918 — доцент, від 1919 — професор кафедри технології мінерал. речовин Івано-Вознесен. політех. ін­ституту. 1926–41 — проф. і завідувач кафедри технології силікатів, одночасно 1934–38 — декан хім.-технол. ф-ту, від 1939 — декан факультету технології силікатів Харків. хім.-технол. ін­ституту; за сумісництвом завідувач кафедри технології силікатів Пром. академії (Харків). Водночас — гол. інж. керамічних заводів Харків. комунгоспу (1926), засн. і дир. центр. н.-д. лаб. Укр. тресту вогнетриво-цемент. промисловості в Харкові (1927–32), один із організаторів (1927) і наук. кер. (1928–35) Укр. НДІ вогнетривів. Від 1932 — голова Укр. (від 1939 — Всесоюз.) наук. інж.-тех. товариства силікат. промисловості; 1941–43 — голова Укр. від­діл. Всесоюз. хім. товариства. 1946 — віце-президент Всесоюз. хім. товариства. Від 1944 — проф. Моск. хім.-технол. ін­ституту. Працював у галузі хімії й технології силікатів та вогнетривких матеріалів для коксової, хім. та металург. пром-стей. Вина­йшов нові види вʼязких (ангідритовий, алітовий, гі­псовий без­випалювальний, глиновапняний, сульфатовані шлакові цементи), вогнетривких (хромово-доломітовий, корундо-карборундовий, динасовий, шамотні оксидні), ізоляц. (кри­сталокорунд) матеріалів, різні види буд. і спец. кераміки. Роз­робив технології вакуумува­н­ня глин, гідротермал. синтезу цементів і без­випалювал. буд. матеріалів, отрима­н­ня здутого перліту, закри­сталізов. скла, високовогнетривких оксидів з т-рами плавле­н­ня понад 2000 °С. Роз­робив нові методи дослідж. силікатів. Низка праць присвяч. термохімії вʼязких речовин, пита­н­ням корозії цементів і бетонів. Його осн. праця «Технология керамики и огнеупоров» (Москва, 1950; 1955; 1962) ви­дана також чес. та румун. мовами.