Будрін Петро Васильович

Визначення і загальна характеристика

БУ́ДРІН Петро Васильович (18(30). 06. 1857, с. Нердва Перм. губ., Росія — 27. 03. 1939, Ленінград, нині С.-Петербург) — вчений-агроном, рослинознавець. Закін. С.-Петербур. університет (1879). Від 1882 — доцент, від 1885 — проф., завідувач кафедри землеробства, одночасно 1883–1902 — зав. навч.-дослід. ферми, 1891–1905 — засн. і зав. першої у світі каф. рослинництва, 1895–1900 — пом. дир., 1902–05 — директор Ново-Олександрій. інституту с. господарства та лісівництва (Польща, від 1914 — у Харкові, нині Харків. аграр. університет); зав. Енгельгардтів. с.-г. дослід. станції (1905–07). Засн. і дир. першої в Рос. імперії Харків. с.-г. обл. селекц. дослід. станції (нині Інститут рослинництва УААН). Від 1913 — проф., зав. навч. частини С.-Петербур. с.-г. курсів (згодом Ленінгр. с.-г. інститут). Після 1917 викладав у ленінгр. НДІ: прядил. культур; боротьби зі шкідниками сільс. і ліс. господарства. 1916–31 — завідувач відділу рослинництва, наук. консультант С.-г. музею в Ленінграді; одночасно 1919–23 — директор Микол. дослід. станції, 1923–27 — засн. і кер. Дєтськосел. лляної дослід. станції. Організатор і кер. 1-го Всерос. з’їзду діячів у галузі селекції с.-г. рослин, насінництва та розповсюдження насіннєвого матеріалу в Харкові (1911). Б. — один з організаторів і пропагандистів селекц. роботи в Росії; вперше у світ. науці і практиці обґрунтував використання люпину в якості зеленого добрива для ґрунтів різного мех. складу, а також розробив і впровадив лляні сівозміни.

Завантажити статтю