КОРИ́ЧНЕВІ ҐРУНТИ́ — ґрунти, що сформувалися в субтропічних умовах, властивих східним і західним перед­гірʼям та пів­ден­ному схилу Головного пасма Кримських гір від узбереж­жя моря до висот від 100–150 до 250–300 метрів над рівнем моря, а в окремих місцях — до 400–500 метрів над рівнем моря. Для цього регіону характерні специфічні кліматичні умови та рослин­ний покрив, які мають риси сухого Серед­земноморʼя з плюсовою середньою температурою зимо­­вих місяців, від­носно рівномірним роз­поділом опадів із пере­важа­н­ням їх в осін­ньо-зимовий період і меншою кількістю в літній час. Зона формува­н­ня має субтропічні сухі умови, мʼякий (середня температура січня 0,4–3,8 °С) вологий холодний період із сумою опадів за листопад–березень 150–400 мм, ГТКV-IX (гідротермічний коефіцієнт) становить 0,4–0,8. Деревна рослин­ність пред­ставлена пухнасто-дубовими та пухнасто-дубово-східнограбовими лісами із заростями чагарників. Значна зрідженість лісів сприяє роз­витку травʼя­­ни­­стої степової рослин­ності — важливої умови формува­н­ня К. ґ. При повноті лісів і чагарників 0,3–0,4 у процесі ґрунто­утворе­н­ня пере­важає травʼяниста рослин­­ність, при повноті 0,4–0,6 — рівно­значні обидва типи флори. Колір К. ґ. ви­значають ґрунто­утворювальні породи. К. ґ. червоного кольору сформувалися на вапняках і продуктах їхнього ви­­вітрюва­н­ня. Зу­стрічаються на всій території гірського Криму, найбільші масиви роз­ташовані у західній частині. На елювії-делювії сланців, піщаників, конгломератів, масивно-кри­сталічних порід та інших пере­важають ґрунти коричневого кольору із сірим від­тінком. Потуж­­ність гумусованого профілю ко­­ливається в межах 40–100 см. Він добре диференціюється на генетичні горизонти (цілин­ний варіант): гумусово-дерновий (Hd 8–15 cм), гумусовий (H 15–25 (30) см), верх­ній пере­хідний (Hp 10–25 см), нижній пере­хідний (Ph 10–30 см). Глибше залягає елювій різних за походже­н­ням порід. У ксероморфних і еродованих К. ґ. грубизна профілю і генетичних горизонтів зменшується.

Коефіцієнт профільного на­­копиче­н­ня гумусу у метровому шарі становить 0,025–0,038. К. ґ. мають 2 під­типи: слабогумусоакумулятивний (коефіцієнт від­носної акумуляції гумусу становить 0,55–0,65) і низькогумусоакумулятивний (0,40–0,54). За гранулометричним складом пере­важають важкосу­глинкові й глинисті роди. Їхньою особливістю є наявність щебеню і камі­н­ня, кількість яких збільшуєть­­ся вниз за профілем. Реакція ґрунтового роз­чину змінюється від нейтральної чи близької до неї (рН 5,9–7,0) до слаболужної (рН 7,5–8,0). Ступінь насиченості основами (пере­важно кальцієм і магнієм) високий — до 70–80 %. Вміст гумусу в К. ґ. залежить від зволоже­н­ня, гранулометричного складу, кількості травʼяного покриву і потужності профілю. У гумусово-дерновому горизонті коливається в межах 2–10 %, а іноді навіть досягає 13 %. У східній частині зони пошире­н­ня К. ґ. за умов сухого клімату (250–350 мм опадів за рік) у по­єд­нан­ні зі значною роз­членованістю рельєфу місцевості на глинистих нижньо- і середньоюрських сланцях сформу­­валися солонцюваті види К. ґ. У них чітко диференціюється верх­­ня частина профілю за елювіально-ілювіальним типом, вони містять до 20 % змін­ного натрію від суми обміну, вміст змін­ного магнію становить від 1/3 до 1/2 вмісту кальцію, що свідчить про значну солонцюватість. К. ґ. інтенсивно використовують у сільському господарстві. При­­родні умови зони їхнього пошире­н­ня сприятливі для вино­градарства, особливо для вирощува­н­ня сортів з високим рівнем цукронакопиче­н­ня. На них також вирощують тютюн, плодові, субтропічні та ефіроолійні культури. Для під­вище­н­ня родючості цих ґрунтів упроваджують вологоощадні та протиерозійні заходи (терасува­н­ня, будівництво водовід­відних та водорегулювальних валів і канав, внесе­н­ня добрив, висіва­н­ня сидеральних культур в осін­ньо-зимовий період). На крутих схилах без лісу проводять заходи із залісне­н­ня.