БУЗУ́К Петро Панасович (19. 06(01. 07). 1891, с. Шерпени Бендер. пов. Бес­сараб. губ., нині с. Тернівка, Молдова — 07. 10. 1943) — мово­знавець-славіст, педагог. Доктор філологічних наук (1924). Закін. Новорос. університет в Одесі (1916). За по­да­н­ням проф. Б. Ляпунова був залишений в Університеті для під­готовки до професор. зва­н­ня. Від 1920 — викладач у Гуманітар.-сусп. ін­ституті, Археол. ін­ституті, Одес. ІНО. Вільно володів словʼян. та багатьма європ. мовами. Ви­вчав про­блеми прасловʼян. мови, діалектного роз­дрібне­н­ня мови словʼян дописемної епохи, мови давніх словʼян. памʼяток, а також памʼяток давньої Русі. Опрацьовував пита­н­ня заг. мово­знавства та психології мови, ви­вчав філол. діяльність О. Потебні, Б. Ляпунова, О. Соболевського, І. Бодуена де Куртене та ін. Багато праць присвятив історії та діалектології української мови, аналізові мови і стилю окремих творів укр. літ-ри, особливостям сучас. української мови. Восени 1925 пере­їхав до Мінська, де викладав у Білорус. університеті, був спів­роб. Ін­ституту білорус. культури, вченим секр. (від 1929) і дир. Ін­ституту мово­знавства АН Білоруської РСР (від 1931). Учасник 1-го Між­нар. кон­гресу славістів у Празі (1929), де ви­ступив з ідеєю створе­н­ня заг.-словʼян. лінгвіст. атласу. В цей період продовжував україномовні студії, водночас багато зробив для роз­витку білорус. мово­знавства. Найбільшим його досягне­н­ням у цій галузі стала моно­графія «Спроба лінгвістычнай геа­графіі Беларусі. Ч. 1. Фанетыка і марфалогія. Вып. 1. Гаворкі Цэнтральнай і Усходняй Беларусі і суседніх мясцовасцей Украіны і Вялікарусі ў першай чвэрці ХХ в.» (Мінск, 1928). У 1934 Б. був висланий до Вологди (РФ). Пізніше заарешт., загинув в одному зі сталін. таборів.