Буковина

Визначення і загальна характеристика

БУКОВИ́НА — історичний регіон на Пів­дні України, на межі українських і румунських етнічних територій. Нині — осн. частина Чернів. обл. (Пн. Б.) та частина Сучав. обл. Румунії (Пд. Б.). Пл. Б. 10,4 тис. км², насел. станом на 1930 становило 853 тис. осіб. Пл. Пн. Б., до якої долучено пн. частину Бес­сарабії, 8,1 тис. км², насел. бл. 940 тис. осіб, проживали пере­важно українці (65 %), румуни (11,5 %), а також євреї, німці, поляки; у Пд. Б. — 64 % — румуни, 9,5 % — українці, мешкали також євреї, німці та ін. Назва Б. вперше зга­дана в акті 1392 й походить від великих букових лісів, що росли на її території. Пд.-зх. частину Б. за­ймають Карпати, які діляться на 2 смуги: кри­сталічну Мармаросько-Буковин. верховину і флішеві Гуцульські Бе­скиди; на тер. Б. лежить частина Покутсько-Бес­сараб. височини, роз­таш. між Прутом і Дні­стром. Клімат Б. помірно континентальний, модифікований висотою. Ліси за­ймають бл. 40 % поверх­ні (пере­важно хвойні та букові); сіножаті й пасовища — бл. 20 %, рілля — більш як 30 %; культивують кукурудзу, жито, пшеницю, овес, картоплю, цукр. буряк. У с. госп-ві зайнято бл. 75 % населе­н­ня. З корис. копалин у кри­сталіч. смузі ви­ступають залізні й марганцеві руди, олива, срібло і мідь, у під­гірʼї — сіль і цементи мергелі. Роз­винуті деревооб­робна, харч. (цукроварництво, млинарство, броварництво) та легка галузі промисловості. На­прикінці 14 — поч. 15 ст. на тер. Пн. Б. утвор. автономну область «Шипинська земля» (від назви місцевості Шипинці на межі Б. й Галичини). Після пере­моги угорців над татарами від серед. 14 ст. Пд. Б. пере­йшла під вплив Угорщини. Тоді ж від­булося пере­селе­н­ня румунів із Транс­ильванії та Мармарощини до Б. Від 2-ї пол. 14 ст. до 1774 Б. належала до Молдав. князівства, яке у 15 ст. було під протекторатом Польщі, а від 1538 — Туреч­чини. У той час (1490–92) ві­доме пов­ста­н­ня ватажка Мухи на кордоні Б. й Галичини. У 16–17 ст. проти турец. панува­н­ня на Б. ви­ступало також укр. козацтво під проводом Д. Вишневецького, І. Сверчевського, Івана Під­кови, П. Сагайдачного. Від 1774 Б. — у складі Австрії, 1781–1849 — окрема округа Галичини, а 1841 стала «корон­ним краєм» із кра­йовим сеймом і пред­ставництвом у віден. парламенті. Українці уві­йшли до кра­йового сейму лише 1890. 9 серпня 1848 австр. уряд скасував панщину на Б. Під час пов­ста­н­ня 1848 на Б. діяв нар. ватажок Л. Кобилиця, тоді виявив себе укр. нац. рух і спротив румун. шовініст. намага­н­ням, який тривав і в 20 ст. Укр. організов. життя почалося 1869 із заснува­н­ням товариства «Руська бесіда» і значно посилилося 1884 з активізацією діяльності народовців (С. Смаль-Стоцький, Є. Пігуляк, О. Попович, М. Василько). Найбільше напруже­н­ня у стосунках між українцями та румунами від­булося на зламі 19 і 20 ст. Під час 1-ї світової війни Б. стала тереном військ. дій та дипломат. торгу.

За 140-річного ав­стрій. панува­н­ня збільшилася кількість населе­н­ня Б. за рахунок пере­селе­н­ня ін. народів, які проживали в Австро-Угор. імперії (пере­важно німців); роз­будовано міста, створ. Буковин. православну митрополію (1873), засн. Чернів. університет (1875). Однак через пере­важа­н­ня без­земел. і малоземел. селян у Б. від­бувалася масова еміграція українців за кордон, пере­важно до Америки.

25 жовтня 1918 в Чернівцях створ. Укр. кра­йовий комітет (голова О. Попович) як філію Укр. Нац. Ради. Після роз­паду Австро-Угорщини 3 листопада 1918 О. Попович зібрав Буковин. віче в Чернівцях, на якому обговорювалося пита­н­ня про при­єд­на­н­ня Пн. Б. до України. У вічі взяло участь більш як 40 тис. осіб, які пред­ставляли майже всі міста і села, стани, верстви та народності, громад. і парт. організації краю. 6 листопада О. Попович пере­брав владу в укр. частині Б. і в Чернівцях. Тоді ж румун. війська роз­почали окупацію Б., спочатку захопили Пд. Б., 11 листопада 1918 були окупов. Чернівці, а згодом і Пн. Б. На мирній конф. у м. Сен-Жермен 10 вересня 1919 за Румунією ви­знано право на Пд. Б., а на конф. у Севрі 10 серпня 1920 при­єд­нано ще й Пн. Б. Проти окупації Б. румунами ви­ступили офіц. пред­ставники ЗУНР, УНР і УСРР. У період румун. окупації (1918–40) було скасовано всі автономні права Б., пере­твореної на румун. провінцію. Було заборонено укр. шкільництво, пере­слідувалося укр. культурне, громад., політ. та церк. життя. Роз­почалася румунізація, яка означала суцільне нище­н­ня всього українського. Зі 168-ми нар. шкіл (1918) протягом перших 2-х р. окупації 93 пере­творено на румунські, закрито укр. гімназії. Засобами «утраквізму» — викла­да­н­ня румун. мовою частини предметів в укр. школах — з них неухильно витравлялося укр. національне. Після реформи 1927–28 не залишилося укр. шкіл навіть за на­звою. У Чернів. університеті було ліквідовано каф. української мови, серед заг. кількості студентів Університету українці становили 2,7 %. Виразно антиукр. характер мала аграрна реформа. Було пере­дано румун. колоністам навіть ту частину земель, які належали Церкві. 1929 зруйновано укр. ко­оперативи. Обмежену діяльність провадила Укр. нац. партія (1927–38) під керівництвом В. Залозецького. Роз­винула свою під­піл. діяльність ОУН Буковини на чолі з О. Зибачинським. У 1930-х рр. значно зріс на Б. під­піл. націоналіст. рух. Пере­слідувалася й Укр. Церква, та попри це Буковин. православна митрополія ві­ді­гравала важливу роль у житті Б. Після окупації Пн. Б. рад. військами у червні 1940 Румунія змушена була вивести свої війська з цієї території. У серпні 1940 утвор. Чернів. обл. у складі УРСР, до якої, крім Пн. Б., уві­йшли частина тер. Пн. Бес­сарабії, Хотинщина та невелика частина румун. території разом з м. Герца. За одноріч. рад. період Пн. Б. отримала певну свободу в галузі культури, освіти, але, водночас, тривали пере­слідува­н­ня укр. патріотів, за­проваджено колективізацію, заборонено діяльність укр. нац. організацій та установ. 1940 з нім. пере­селенцями виїхала частина буковин. укр. інтелігенції на нім. території. 1941–44 Пн. Б. за­знала нової румун. окупації та масового пере­слідува­н­ня українців. Проти румун. окупації протестували українці Б., зокрема у липні 1941 від­діли укр. патріотів пере­йшли в Галичину, сформувавши Буковин. курінь під проводом П. Войновського. Від 1943 в горах Б. організовано під проводом В. Лугового (Шумка) укр. партизан. групи опору, які на поч. 1944 обʼ­єд­налися у Буковин. Укр. Само­оборон­ну Армію (БУСА), що воювала проти румун., а згодом і проти більшов. військ. Навесні 1944 на Б. повернулася рад. армія. У вересні 1944 БУСА від­ступила в Словач­чину, де при­єд­налася до Укр. дивізії у складі нім. війська. Решта пов­станців утворили Буковин. курінь УПА, який діяв 1944–45 проти військ НКВС. Під час 2-ї світової війни Б. за­знала великих людських і матер. втрат. 1947 країни антигітлерів. коаліції, зокрема й Україна, уклали в Парижі мирний договір з Румунією, яким під­тверджено румун.-укр. кордон, чин­ний від 1940.

Попри всі негативні істор. перипетії Б. ві­ді­гравала ви­значну роль в укр. культур. та політ. житті. Серед видат. уродженців Б. культурні, політ. і церк. діячі — Ю. Федькович, Є. Гакман, С. Воробкевич, О. Кобилянська, С. Смаль-Стоцький, М. Василько, О. Попович, В. Залозецький, Д. Загул, Володимир Кобилянський, С. Яричевський, М. Івасюк, В. Івасюк, І. Миколайчук, Д. Гнатюк, Н. Яремчук, С. Ротару, космонавт Л. Каденюк. Діячі з Галичини, які працювали на Б.– М. Кордуба, О. Маковей, З. Кузеля та ін.

Літ.: Смаль-Стоцький С. Буковинська Русь. Чц., 1897; Кордуба М. Ілюстрована історія Буковини. Чц., 1901; R. F. Kaindl. Das Ansiedlungswesen in der Bukowina. Innsbruck, 1902; I. Nistor. Românii şi Rutenii din Bucovina. Bucureşti, 1913; Квітковський Д., Бриндзан Т., Жуковський А. Буковина, її минуле і сучасне. Париж; Детройт, 1956; H. Gold. Geschichte der Juden in der Bukowina. Bd. 1–2. Tel Aviv, 1958–62; Григоренко О. Буковина вчора і сьогодні. К., 1967; Минуле і сучасне Пів­нічної Буковини: В 3 т. К., 1972–74; Жуковський А. Історія Буковини. Ч. 1–2. Чц., 1991–94; Буковина: Істор. нарис. Чц., 1998; Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Чц., 1999; M. Hausleitner. Die Rumänisierung der Bukowina: Die Durchsetzung des nationalstaatlichen Anspruchs Grossrumänien 1918–1944. München, 2001; E. Biedrzyoki. Historia Polaków na Bukowinie. Kraków, [Б. р.].

А. І. Жуковський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю