Корінні народи

Визначення і загальна характеристика

КОРІН­НІ́ НАРО́ДИ — полісемантичний неу­сталений термін, тлумаче­н­ня якого в етнополітологічному й між­народному праві істотно від­різняються. Притаман­на вітчизн. термінопрактиці тенденція до під­міни смислів, посилена політ. спекуляціями, пере­творила дискурс про К. н. у гостре проти­стоя­н­ня. Саме поня­т­тя при цьому дедалі більше роз­мивається і знач. мірою втрачає свою когнітивну функцію. Про­блема ви­значе­н­ня статусу К. н. виникла у між­нар. праві на­прикінці 19 ст. у контекс­ті руйнува­н­ня колоніал. систем. У англ. мові поня­т­тя «indige­no­­us» означало «тубільний», «місцевий», при­близно у такому ж значен­ні (за ознакою походжен­­ня) вживали і похід. з грец. мови термін «autochthonous». З утворе­н­ням Ліги Націй перше по­­нят­­тя почали використовувати на по­значе­н­ня винятково тих на­родів колоній і під­контрол. територій, які, на думку колонізаторів, не здатні само­стійно витримати складні умови сучас. світу. Витоки вітчизн. традиції широкого трактува­н­ня поня­т­тя «К. н.» (за ознаками авто­хтон­ності етносу на певній території) — у кон­ституц. праві СРСР, базованому на побудові ієрархії політ. суверенізації за етніч. принципом. Критерієм приналежності до корін. національно­­сті вважали тривале (упродовж сто­­літь) прожива­н­ня на «своїй» території, причому статус «корін­ні» мали як «титульні» національності, так і ті, що пере­бували на нижчих щаблях штучно створеної ієрархії. Закладений у фундамент СРСР етніч. принцип давав змогу жорстко централізов. державі під­тримувати видимість федеративності у по­­літ. устрої, а місц. елітам — використовувати концепт «укоріне­н­ня» для захисту нац.-куль­­тур. інтересів етніч. спільнот і об­стоюва­н­ня влас. груп. цілей. Різноспрямов. інтереси центру та периферії де­стабілізували систему влади. Усві­домле­н­ня цього змусило рад. керівництво на­прикінці 1930-х pp. фактично від­­­мовитися від викори­ста­н­ня терміна «К. н.» у політ. сфері. Рад. влада намагалася ди­станціюватися від тлумаче­н­ня поня­т­тя «К. н.», вміщеного у статуті Ліги Націй; ще меншою мірою їй імпонував від­тінок, якого набула формула «К. н.» у викладі Панамер. союзу (1938), ко­­ли її за­стосували до нащадків амер. аборигенів з метою від­шкодува­н­ня вад їхнього фіз. і духов. роз­витку, оскільки йшло­­ся про своєрід. компенсатор. ме­­ханізм подола­н­ня від­сталості й слабороз­винутості з певними преференціями для дис­кримінов. у минулому етніч. спільнот. Після 2-ї світової вій­ни захист К. н. уведений у контекст антиколоні­­ал. дискурсу і об­стоюва­н­ня прав людини.

1957 Між­нар. організація праці ухвалила Конвенцію про захист та інтеграцію корін­ного та ін. насел., що веде племін. і напів­племін. способи життя, у незалеж. країнах. Її ратифікува­­ло 27 держав, але акцентува­н­ня на інтеграції спричинило звинуваче­н­ня у прихов. асиміляціоніст. під­текс­ті. 1989 Між­нар. організація праці прийняла Конвенцію про корін­ні народи, які ведуть племін. спосіб життя, що набула статусу зобовʼязувал. документа. Вона також ви­знавала племін. спосіб життя гол. типологізац. ознакою, але вважала корін­ними також нащадків тих, хто населяв країну чи геогр. область у період її завоюва­н­ня або колонізації. Окремо наголошено на значен­ні само­­ідентифікації для від­несе­н­ня тієї чи ін. спільноти до К. н. Отже, у правовому сенсі термін «К. н.» стосується цілком конкрет. субʼє­­ктів етнополіт. від­носин — малих абориген. народів, для яких натиск модернізації означає за­грозу традиц. стилю життя. З метою їхнього захисту ГА ООН оголосила 1993 Між­нар. роком, 1994–2004 — Між­нар. десятиріч­чям К. н. На між­нар. саміті К. н. у м. Кімберлі (Пд.-Афр. респ., 2002) ухвалено декларацію, у якій їм гарантовано право на самови­значе­н­ня, конт­роль та упр. ресурсами, попереднє узго­­дже­н­ня питань, що стосуються їхніх інтересів. Однак чітких кри­­теріїв зарахува­н­ня тієї чи ін. спільноти до роз­ряду корін. і до­­сі не за­пропоновано. У контекс­ті дезінтеграц. процесів, які су­проводжували роз­пад СРСР, від­булася своєрідна ре­анімація про­блеми К. н. В Україні ситуацію ускладнило те, що хоча офіц. статус «К. н.» не на­даний жодній з етніч. спільнот, у Кон­ституції 1996 (ст. 11, 92, 119) це поня­т­тя фігурує у типол. ряду «укр. нація, корін­ні народи, нац. меншини». На статус «К. н.» активно претендує кримськотатар. спільнота, причому вона по­­вʼя­­зує його з вимогою влас. етноорієнтов. державності. Ці претензії спричинили своєрідну лан­­цюгову реакцію: використовуючи стару рад. формулу тотожності авто­хтон­ності й «зако­­ріне­н­ня», мало не всі етнічні спільноти у тій чи ін. формі порушують про­блему «хто в країні корін­ніший». Складна правова колізія, повʼязана з присутністю в Кон­ституції не існуючих в реальності К. н., не тільки від­чутно блокує процес виробле­н­ня в Україні концепції етнонац. політики, а й під­тримує в су­спільстві доволі високий і без того стан латент. конфліктності. Вихід із ситуації потрібно шукати не стільки у склад. процедурі узгодже­н­ня закону із реал. станом, скільки у ді­йовому, мінімально обтяженому етніч. міркува­н­нями забезпечен­ні прав й інтересів народів, які за­знавали в минулому дис­кримінації, насампе­­ред кримськотатарського. Для початку варто роз­межувати історико-етногр. і політико-правові тлумаче­н­ня поня­т­тя «К. н.» і чітко, на владному рівні, об­ґрунтувати від­сутність в Україні етніч. спільнот, які можуть претендувати на преференції за ознакою від­сталості чи слабороз­­винутості. Прийня­т­тя законів про захист прав депортованих, статус кримськотатар. народу, національно-культурну автономію могло б вивести про­блему з пло­­щини етніч. привілеїв і утвердити цивілізов., базовані на між­нар. праві механізми від­шкодува­н­ня минулих кривд і образ.

Літ.: New Directions in Human Rights. Philadelphia, 1989; Корін­ні народи як обʼєкти і субʼєкти між­народного права // Ін­ститут демократії ім. Пилипа Орлика. Центр плюралізму: Бюл. К., 1996. Вип. 4; Курас І. Ф. Про­блема «корін­них народів» в політичному дискурсі України // Етнополітика. Історія і сучас­­ність. К., 1999; Майборода О. Ідентифікація «корін­ного народу» як субʼєкта етнополітичної сфери у світлі норм між­­­народного права та етнополітичної практики зарубіжних країн // Наук. зап. Ін­ституту політ. і етнонац. дослідж. НАНУ. К., 2003. Вип. 22; Котигоренко В. Етнічні протиріч­чя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. К., 2004.

Л. П. Нагорна

Завантажити статтю