Болобан Леонід Вітович

БОЛОБА́Н Леонід Вітович (Серговський; 05(17). 06. 1893, м. Біла Церква, нині Київ. обл. — 21. 12. 1979, Харків) — актор, театральний критик, драматург. Член СПУ. Навч. в Києві 1913 в Університеті св. Володимира, 1918–19 — у драм. студії «Молодого театру», якою керував Лесь Курбас. 1920–21 був актором і адміністратором «Кийдрамте», 1924 — одним з організаторів Харків. театр. майстерні «Гарт», де здійснив інсценізацію повісті «Fata morgana» М. Коцюбинського. У наступні роки виступав як критик і театр. рецензент. За його участі створ. ж. «Сільський театр» (1926), у якому працював відп. секр.; 1929–34 — заступник ред. журналів «Культробітник» і «Масовий театр». Від 1943 — харків. кор. ж. «Україна». П’єси Б. «Найвища міра» (1931; опубл. — X., 1932; 1939), «Миронова пасіка», «Жіночий штурм» (обидві — 1932) написані в дусі «соцреалізму»: про труд, героїзм робітників і селян у роки перших п’ятирічок. Подіям 2-ї світової війни присвяч. п’єси «Наступ на Корчицю» (1941), «Коли сонце повертає на весну» (1943). Істор. драм. поеми «Кирило Кожум’яка» (К., 1954) і «Паризька сюїта» (1971; опубл. — X., 1978) з часів Київ. Русі. Створив соц. драму «Реве та стогне Дніпр широкий» (К., 1961, у співавт. з Л. Предславичем; використано сюжет балади «Причинна» та уривки з ін. творів Т. Шевченка) і п’єсу-казку «Дерев’яний гудзик» (1959). Автор трагедії «Незабутнє» за мотивами творів О. Довженка (1967, у співавт. з Л. Коваленком), зб. п’єс «Наддніпрянці» (X., 1963). Інсценізував 1956 «Бориславські оповідання» І. Франка (у співавт.) під назвою «Ой піду я в Бориславку».

Завантажити статтю