Кормові культури

КОРМОВІ́ КУЛЬТУ́РИ — сільськогосподарські культури, які вирощують з метою виробництва корму для сільськогосподарських тварин і птиці. К. к. є найпоширенішими на планеті, вони відіграють вирішал. роль у кругообігу речовин. У рослин. покриві Землі бл. 80 % займають трав’яні корм. рослини, зернофуражні, зернобобові та ін. культури, чагарники, що становлять основу корм. бази для диких і домаш. тварин. Корм. рослини поступово зайняли великі ареали і відігравали важливу роль у формуванні природ. фітоценозів. Природні корм. угіддя разом із лісами й Світ. океаном є неодмін. умовою збереження ґрунт. покриву, клімату, кругообігу речовин, покращення стану довкілля тощо. До К. к. належать корм. трави, корм. коренеплоди, силосні, корм. баштанні, зернофуражні й зернобобові культури. Вирощують їх у польових і корм. сівозмінах, у ланках сівозміни з короткою ротацією на природ. корм. угіддях, використовують для створення пасовищ, залуження низькопродуктив. сінокосів і пасовищ. Асортимент К. к. дуже великий і залежить від ґрунт.-клімат. особливостей регіону, спеціалізації господарства, потреб тваринництва в кормах, попиту на корми та продукцію тваринництва на внутр. і зовн. ринках. Цінність К. к. визначають урожайністю, енергет. і протеїн. поживністю, вмістом амінокислот, мінерал. речовин, вітамінів. Їх поділяють на однорічні (кукурудза, цукр. сорго, сорго-суданковий гібрид, суданська трава, вика яра, люпин жовтий, серадела) і багаторічні (люцерна, конюшина, еспарцет, лядвенець, тимофіївка, стоколос, костриця). Корм. трави — багато- й однорічні трав’янисті с.-г. культури, які згодовують тваринам і птиці у вигляді зеленої маси, сіна, силосу, сінажу, коренеплодів, брикетів тощо. К. к. класифікують на 4 групи: тонконогові, бобові, осокові та різнотрав’я. Тонконогові корм. трави поширені в усіх зонах України, становлять осн. частину (80–90 %) травостоїв природ. корм. угідь, сінокосів і пасовищ. Корм. цінність більшості з них вища на ранніх фазах росту і розвитку рослин. В оптимал. фазі збирання на сіно (колосіння та початок цвітіння) вони мають добре збережені листки, високу енергет. і протеїн. поживність. На природ. корм. угіддях найчастіше зустрічаються вівсяниця, мітлиця, тонконіг, лисохвіст, стоколос, ковила, типчак тощо. Бобові корм. трави (люцерна посівна, конюшина лучна, гібридна і повзуча, лядвенець рогатий, буркун білий, еспарцет піщаний) вирощують у польових і корм. сівозмінах, на природ. корм. угіддях зустрічаються в невеликій кількості (8–10 %). Наявність їх у травостої покращує азот. баланс ґрунту і якість корму. Вони мають високий вміст протеїну в зеленій масі. Оптимал. строк збирання на корм — бутонізація та початок цвітіння. При пізньому збиранні знижується вміст білка, вітамінів, зростає кількість клітковини.

Осокові трави (з родини осокових і ситникових) — багаторічні кореневищні, рідше — однорічні трав’янисті рослини. Як правило, мають значне поширення, низьку корм. цінність, однак часто складають осн. масу травостоїв. Їх також використовують для закріплення пісків. До них належать однодольні квітк. рослини, більшість багаторіч., дернових або кореневищ. трав. Від тонконогових відрізняються триряд. розміщенням листків, тригран. стеблами без порожнистих міжвузлів, будовою квітки, плодами. Різнотрав’я становить 10–30 % травостою, в посушливих р-нах — до 40–60 %. Багато рослин, які його складають, мають велике корм. значення, а окремі з них погано поїдає худоба через колючки, гіркий смак тощо. До різнотрав’я можуть належати лікар., отруйні рослини і бур’яни. Силосні культури — рослини, які вирощують для заготівлі силосу. Гол. умовою його високої якості є вміст у рослинах цукру — осн. джерела молочнокислого бродіння. За цією ознакою силосні культури розділяють на 3 групи: культури, які легко силосувати (кукурудза, цукр. сорго, сорго-суданковий гібрид, земляна груша, корм. коренеплоди, озиме жито тощо); культури, які складно силосувати (буркун, люцерна, конюшина, вика, осока тощо); культури, які не піддаються силосуванню. Корм. бульбо- і коренеплоди — переважно крохмаленосні рослини (картопля, топінамбур, корм. буряки, морква), належать до соковитих кормів. Широке використання їх для годівлі тварин зумовлене високою врожайністю, енергет. поживністю, хорошими смак. якостями, універсальністю застосування тощо. Використовують в осінньо-зимовий період. Баштанні К. к. — трав’янисті повзучі рослини з родини гарбузових (корм. кавуни, гарбузи, кабачки). Вони високоврожайні та соковиті; мають великі солодкі плоди, у яких багато пожив. речовин, зокрема цукру, крохмалю, вітамінів. Серед них є посухостійкі культури, кавуни можна вирощувати на піщаних ґрунтах. Насіння гарбузів і кавунів містить бл. 50 % жиру. Корм. баштанні культури використовують для підгодівлі тварин у пасовищ. період, заготовляють для годівлі восени і взимку. Зернофуражні культури вирощують для одержання корм. зерна, виробництва збаланс. комбікормів і корм. сумішей. До них належать зерн. культури — кукурудза, ячмінь, сорго, овес (зерно містить 75 % вуглеводів, 10–14 % протеїну, 2–5 % жиру, 2–6 % клітковини). Резервом кормів для одомашнених і диких тварин та птиці є водорості, які швидко розмножуються. Заг. первинна продуктивність фітопланктону Світ. океану становить 1/3 продуктивності біосфери.

Фотоілюстрації

Завантажити статтю

Розмір шрифту

Кормові культури

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю