Бордейний Іван

БОРДЕ́ЙНИЙ Іван (псевд.: Задума О., Петро Задума, Іван Орленко; 23. 01. 1884, побл. Чернівців — 28. 10. 1966, м. Новий Ульм, ФРН) — журналіст, письменник, педагог. Друкував поезії на сторінках буковин. двотижневика «Каменярі» (1913–14), видав у Чернівцях зб. «Мати» (1922). Від 1915 — в австро-угор. армії. У званні хорунжого опинився в полоні, потрапив до старшин. табору Монте-Касіно в Італії. Вів активну громад. роботу, входив до складу Укр. громади. У ж. «Полонений» (1919–20), чл. редколегії якого був, друкував численні вірші («Надія», «Вечір у неволі», «Великий самолюб», «І жити хочу, і ридати...», «У полоні»), новели й оповідання («Не вбий», «Покута», «Кара», «Мати», «Побратими», «Дух Тараса», «Святий вечір», «Signor Domani») — про вічні теми люд. ідеалів. На сторінках цього часопису Б. вмістив статтю «Дещо о відродженню українського письменства» (№ 5, 6), в якій долучився до дискусії про культуру рідного слова. У сатир. додатку «Лязароні» спробував себе як гуморист і сатирик (вірші «Плач кантинерки на фортеці Сан-Феліче», «Хто такий Вільзон», «Прогулька», «Германське військо», «Край дармоїдів», байка «Республіка», прозова «побрехенька» «Побідник» тощо). Цілком можливо, що підпис Іван Чорногора також належав Б.

Завантажити статтю