Борзов Олександр Олександрович
БОРЗО́В Олександр Олександрович (Борзов Александр Александрович; 29. 07(10. 08). 1874, м. Воронеж, нині РФ — 06. 03. 1939, Москва) — російський фізикогеограф і геоморфолог. Доктор географічних наук (1935), професор (1918). Заслужений діяч науки РРФСР (1935). Учень Д. Анучина. Закін. Моск. університет (1899). Працював 1900–35 у Рум’янцев. б-ці. Одночасно від 1913 — у Моск. університеті: від 1917 — доцент, від 1918 — проф., від 1926 — завідувач кафедри фіз. географії, від 1928 — директор НДІ географії при університеті. Одночасно викладав у Моск. інституті інж. геодезії, аерофотознімання і картографії. Головний редактор журналу «Землеведение» (1927– 38). Один із засн. геогр. факультету в Моск. університеті. Досліджував геоморфологію Підмосков’я, Приуралля, Поділля. Вивчав акумулятивні форми рельєфу. Встановив, що асиметрія схилів характерна не тільки для долин, але й для межиріч. Визначив осн. закономірності формування та розвитку міжрічк. рівнин. просторів (правило Борзова). Один з основоположників ландшафтознавства. Брав участь у складанні та редагуванні матеріалів і карт «Большого советского атласа мира». Його ім’ям названі вулкан на Курил. островах, льодовики в гірському хребті Сунтар-Хаята (Сх. Сибір), затока на Новій Землі та ін.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Геоморфология Европейской части СССР. 1934; Рельеф Европейской части СССР. 1948 (співавтор); Географические работы. 1954 (усі — Москва).
Рекомендована література
- Петухов А. Ф. А. А. Борзов (1874–1939): Краткий очерк жизни и деятельности. Москва, 1951.
Завантажити статтю
