Бориславське родовище озокериту
БОРИСЛА́ВСЬКЕ РОДО́ВИЩЕ ОЗОКЕРИ́ТУ — одне з найбільших у світі родовищ високоякісного озокериту. Родовище відкрите 1854, розробляється від 1860. Поклади озокериту жовто-, зелено-, темно-коричневого, чорного кольорів пов’язані з породами міоценового віку, являють собою сітку жил, що взаємно перетинаються; залягають на пл. 0,7 км2 і глибині бл. 700 м. Товщина жил від 1–2 см до 3 м, жилкуватих роздувів гірської маси — до 30 м. Озокерит має високі термостійкість (± 60 °С) зі збереженням пластичності, діелектричні властивості, теплоємність та інертність щодо кислот, лугів, їдких газів та ін. агресив. середовищ, а також високі антисепт. властивості. Вміст найбільш поширеного рудного озокериту в породі 0,1–0,35 %. Озокеритову руду видобувають у шахтах глибиною бл. 250 м. Жильний озокерит майже вичерпаний. Щоріч. видобуток бл. 800 т. Озокерит (вуглецю — 84,94 %; водню — 14,87 %; щільність 924–926 кг/м3) вилучають з руди за допомогою бензину, виварювання у воді тощо. Т-ра плавлення 64– 71 °С, що відповідає 1-му і 2-му сортам. 1858 борислав. озокерит використано для ізоляції першого трансатлант. телегр. кабеля між США та Європою.
Рекомендована література
- Барановский Н. Ф., Сухарев М. Ф. Озокерит. Москва, 1959.