Борохов Бер-Дов

Визначення і загальна характеристика

БО́РОХОВ Бер-Дов (1881, м. Золотоноша, нині Черкас. обл. — 1917, Київ) — ідеолог і лідер соціалістичного сіонізму, громадсько-культурний діяч. Його батько Шлойме був викл. мови іврит і актив. діячем у русі («Любов до Сіону»). Виховувався в Полтаві, куди пере­їхали його батьки. Навч. у приват. рос.-євр. школі, а згодом у гімназії. Само­стійно ви­вчав філософію, сучасні й давні мови, зокрема санскрит. 1900 родина пере­їхала до Катеринослава (нині Дні­пропетровськ), де Б. став чл. рос. с.-д. партії, а 1901 ініціював створе­н­ня сіоніст. соціаліст. робітн. спілки в Катеринославі й зосередився на про­блемах євр. робітн. руху та специф. про­блемах євр. трудящих. Брав активну участь в організації євр. самозахисту від погромів у Полтаві, за­знавав критики як від рос. соціал-демократів, котрі вважали шкідливим створе­н­ня незалежного євр. робітн. руху, так і тих сіоністів, котрі були проти по­єд­на­н­ня ідей сіонізму та соціалізму. Багато їздив з промовами пере­важно містами Пд. України, а також сучас. Литви та Білорусі, був проти створе­н­ня євр. держави в Уґанді й твердо об­стоював свою позицію. 1905 опублікував тези про ідеол. та організац. основи руху «» («Робітники Сіону»). Зʼїзд цього руху, що від­бувся в Полтаві з ініціативи Б., прийняв його тези і присвоїв Євр. с.-д. партії таку ж саму назву. У квітні–листопаді 1906 Б. заарешт. Після пере­слідувань покинув Україну, певний час жив у Мінську, влітку 1907 ви­їхав за кордон. 1914 прибув до США, де став видатним діячем всесвіт. євр. руху. Б. ґрунтовно ви­вчав літературу і мову ідиш, ви­ступав із доповід­ями на соц. та філос. тематику, вів журналіст. діяльність. Після Лютн. революції 1917 повернувся в Україну, активно ви­ступав на сіоніст. конф. і на Зʼ­їзді націй у Києві (1917). Їздив містами Росії та України з промовами й доповід­ями, застудився й помер від запале­н­ня легень. 1963 останки Б. пере­поховали в Ізраїлі. До 1907 писав пере­важно російською мовою, згодом — ідиш. Активно спів­працював у рос. «Еврейской энциклопедіи». Б. доводив, що народ без країни, без свого екон. базису є без­силим і під­леглим. Вважав, що громад. емансипація в діаспорі не може роз­вʼязати євр. пита­н­ня. Його праці з філології та бібліо­графії досліджень мови ідиш є знач. внеском у євр. науку. 1910 у Станіславі (нині Івано-Франківськ) ви­йшли його промови з питань євр. міграції. Багато праць Б. опубл. після його смерті, зокрема 1920 в Одесі, а більшість — у Нью-Йорку та Берліні, деякі й досі лишаються неопублікованими.

Пр.: .1917 (Класові інтереси і національне пита­н­ня. К., 1917); .1917 (Чого хочуть Поалей Ціон. К., 1917); .1918 (Наша платформа: Вибр. стат­ті. Т. 1. О., 1918); .1918 (Економічний роз­виток єврейського народу. О., 1918); Антисемитская концентрация. Петро­град, 1918; .1920 (Зав­да­н­ня єврейської філології. О., 1920).

Літ.: .1919 (В памʼять про Бер Борохова: Штрихи та спогади про його життя та роботу. К., 1919); .1920 (Бер Борохов, до його третьої річниці: Одноден­на газета. Х., 1920); 1921 (До річниці: Зб., присвяч. 4-й річниці з дня смерті т. Борохова, вид. Гол. комітетом Євр. Комуніст. партії України. Х., 1921).

М. Д. Фел­лер, А. Г. Кержнер, Я. С. Хонігсман

Завантажити статтю