Боснія та Герцеґовина, Республіка Боснія та Герцеґовина (Bosha i Hercegovina)

Визначення і загальна характеристика

БО́СНІЯ ТА ГЕРЦЕҐОВИ́НА, Республіка Боснія та Герцеґовина (Bosha i Hercegovina) — держава, що знаходиться у пів­ден­но-східній частині Європи на Балканському пів­острові. Неофіційна назва — Боснія (Б.). Межує на Пн. Зх. з Хорватією, на Сх. — з Сербією, на Пд. — з Чорногорією. Вузьким коридором, пере­тинаючи тер. Хорватії, виходить до Адріатич. моря. Площа 51,56 тис. км². Насел. 3,4 млн осіб (2002). Етнічні групи: боснійці (мусульмани) — 44 %, босній. серби (православні) — 32 %, босній хо­рвати (католики) — 17 % та ін. Держ. мови: хорватська, сербська. Віро­сповіда­н­ня: мусульмани (40 %), православні (31 %), католики (15 %), проте­станти (4 %), інші (10 %). Столиця — Сараєво (434 тис. осіб). Гол. міста: Баня-Лука (179 тис. осіб), Мо­стар, Тузла, Зениця. Держ. устрій — парламент. республіка. У вільному обігові хорват. куна (у хорват. р-нах), новий югослав. динар (у серб. р-нах).

Тер. сучас. Б. та Г. була заселена з часів палеоліту. В античні часи тут мешкали племена іл­лірів. Заво­йовані на поч. 1 тис. римлянами, вони уві­йшли до складу рим. провінції Далмація. Після занепаду Рим. імперії на­прикінці 5 ст. тер. Б. та Г. захопили племена остготів, а на поч. 6 ст. вона уві­йшла до складу Візант. імперії. Згодом на цих землях оселилися словʼян. племена, які утворили 7–14 ст. феод. князівство. Вперше Б. як самост. політ. утворе­н­ня згадується в серед. 10 ст. у кн. Костянтина Багрянородного «Про урядува­н­ня державою». Недовге пере­бува­н­ня під владою Візантії, згодом Сербії, і пошире­н­ня у 12 ст. впливів Угорщини не здатні були зупинити подальшого утвердже­н­ня державниц. процесів. Найвищого роз­витку Б. досягла за часів правлі­н­ня короля Твртка І (1353– 91), який поширив свою владу на значну частину серб. та хорват. етніч. територій і 1390 титулував себе «королем Рашки (Сербії), Б., Далмації, Хорватії та Приморʼя». Бл. 1454 пд.-зх. частина країни отримала назву Герцеґовина. 1463–1878 Б. пере­бувала під владою Осман. імперії. Від 1878 — у складі Австро-Угорщини. 1908 імператор Франц-Йосиф проголосив анексію Б., яка через 10 р., унаслідок роз­паду Австро-Угор. імперії, уві­йшла до складу ново­утвореного Королівства сербів, хорватів та словенців (1929–40 — Королівство Югославія). Під час 2-ї світової війни ці землі окуповані нім.-фашист. військами. Після війни Б. — у складі Хорватії. У цей період на тер. Б., як і у всій Югославії, роз­гортається нар.-визв. боротьба. 1944 Б. та Г. проголошено однією з 6-ти республік федератив. Югославії. 1991 Б. та Г. отримала статус незалеж. держави. Як наслідок, націонал-радикали з серб. анклавів Б. оголосили 1992 про створе­н­ня на її теренах «Республіки Сербської». Силами колиш. заг.-югослав. війська було роз­почато війну проти без­збройної (на той час) Б., внаслідок чого захоплено 70 % її тер. з поліетніч. та пере­важно босній.-мусульм. населе­н­ням. Між­нар. спільнота докладала чимало зусиль для врегулюва­н­ня конфлікту. На тер. Б. було введено 60-тисяч. контингент інтернац. миротворчих сил, серед них і укр. баталь­йон. Навесні 1994 була створена Мусульм.-Хорват. Федерація, але воєн­ні дії тривали й далі. 21 листопада 1995 під­писано Дейтон. угоду, що припинила війну. 14 вересня 1996 в країні проведено вибори. Лідери 3-х етніч. спільнот — А. Ізетбегович (босн.), М. Країшник (серб.), К. Зубак (хорват.) — одержали пере­важну більшість голосів і склали колективне президентство країни (тричлен­ну президію). Від кожного з етніч. общин було обрано по 15 пред­ставників до парламенту (Скупщини). Чергові вибори від­булися 6 жовтня 2002, пере­могу здобула мусульм. Партія демократ. роз­витку.

Рельєф Б. та Г. пере­важно гірський, середня вис. бл. 700 м над р. м. Більшість тер. за­ймає Динарське нагірʼя. Найбільші ріки: Сава, Дрина, Неретва, Врбас, Босна, Іва. Клімат Пн. Боснії помірно континентальний. У горах клімат гірський, у долині р. Неретва — серед­земноморський. Середня температура липня від +20 до +22 °С, січня — від –1 до –2 °С. Опадів 600–800 мм на рік, у горах — 1500–2500 мм. Рослин. світ Б. та Г. характеризується пере­хреще­н­ням 2-х великих флорист. областей — євросибір. і серед­земноморської. Ростуть дубові ліси; у горах пред­ставлена також альпій. рослин­ність. Фауна: рисі, ласки, олені, лисиці, вовки, ведмеді, муфлони. Корисні копалини: буре вугі­л­ля, залізна руда, боксити. Б. та Г. — індустр.-аграрна країна. Госп-во зруйноване внаслідок громадян. війни 1992–95. Обсяг ВНП — 5,8 млн дол. США (1998), на душу населе­н­ня — 1,720 дол. США (1998). Велике значе­н­ня має видобува­н­ня вугі­л­ля, залізної та свинцево-цинкової руд, бокситів, виробництво електро­енергії. Роз­винені чорна металургія, металооб­робка, вер­статобудува­н­ня, виробництво алюмінію, електротехніка та ін. Вирощують пшеницю, кукурудзу, соняшник, картоплю, оливки, вино­град. Тварин­ництво мʼясо-молочного напряму, вівчарство. Осн. торг. партнери: Хорватія, Італія, Німеч­чина, Словенія.

У Сараєво було кілька архіт. памʼяток (мечеті і православні храми), однак під час 2-ї світової війни більшість з них зруйновано або по­шкоджено. У м. Баня-Лука зберігся рим. форт і залишки рим. лазень. Найві­доміші діячі культури Б. та Г.: письмен­ники І. Андрич та М. Селімович, кінорежисер Е. Кустуріца, композитор Г. Брегович.

Дипломат. від­носини з Україною встановлені 20 грудня 1995, однак звʼязки між країнами мають понад столітню історію. Перші укр. поселе­н­ня зʼявилися на тер. сучас. Б. та Г. у 1890–1913 як результат колонізац. політики Австро-Угорщини. Значну кількість пере­селенців становили вихідці з Галичини та частково з Закарпа­т­тя — бл. 10 тис. осіб. Осн. місцями прожива­н­ня українців були повіти Прнявор, Дервента, Прієдор, Босанська Ґрадішка та Баня-Лука. Тоді ж засн. парафію УГКЦ. 1907 українці вже мали свого ген. вікарія, а через рік Андрей Шептицький від­крив у Камениці монастир для студитів, який діяв до 1922. У 1914 о. Олекса Базюк став апостол. адміністратором у Бані-Луці, однак 1924 адміністратуру було скасовано, а всі греко-катол. єпархії прилучено до Крижевец. єпархії (Заґреб). Цей період характеризується протидією між греко-католиками і православними, провід­никами остан­ніх були москвофіли, яких під­тримувала серб. влада. У 30–40-х рр. у Б. та Г. роз­починають свою діяльність товариство «Просвіта», низка укр. ко­оперативів, ощадних кас. Після 2-ї світової війни багато українців були змушені залишити землі Б. та Г., оскільки під­пали під ре­пресії за участь в укр. легіоні, що діяв у складі хорват. армії та боротьбу проти серб. «четників» та партизанів під командува­н­ням Й. Тіто. Частина їх поселилася у Сремі та Бачці, інші емігрували до США, Австралії та ін. країн. На­прикінці 40-х — на поч. 50-х рр. від­новили діяльність укр. культ.-осв. товариства у Б. та Г. Однак через від­сутність в українців керів. центру та заборону уряду укр. священикам проводити культурну роботу громад.-культурне життя українців Б. та Г. було слабо організоване. Нині українці проживають в основному в Сербії (одній з двох республік Б.), їх налічується бл. 3,5 тис. осіб. Мешкають вони в декількох селах, але громади існують лише у містах Прнявор та Баня-Лука. Як і понад 100 р. тому центром діяльності багатьох громад є УГКЦ. Роз­виток громад.-культур. життя українців Б. ускладнюється пита­н­ням самоідентифікації русинів, які мають роз­винену етнічну самосві­домість, однак майже не володіють українською мовою. Більшість з них спілкується сербською, хоч декламують та спів­ають українською. У Прняворі засн. Укр. асоц. «Світ культури» та Культурно-просвітнє товариство ім. Т. Шевченка, у Бані-Луці — Культурно-просвітню спілку українців ім. Т. Шевченка (має 6 філій в ін. укр. поселе­н­нях у Б.). Асоц. «Світ культури» видає «Вісник», а Культурно-просвітня спілка українців — г. «Соловʼїна мова». Укр. громада в Прняворі має свій Центр культури з музеєм та б-кою. Нині проводиться робота зі створе­н­ня аналог. центру у Бані-Луці.

В. Г. Гримич

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю