Бочковський Ольгерд-Іполит

Визначення і загальна характеристика

БОЧКО́ВСЬКИЙ Ольгерд-Іполит (02(14). 03. 1885, ст. Долинська, нині місто Кіровогр. обл. — 09. 11. 1939, Прага) — соціолог і політичний діяч. Член НТШ (1935). Закін. гімназію в Катеринославі (1901), Лісовий ін­ститут у С.-Петербурзі (1905), філос. факультет Карл. університету в Празі (1909). Спів­роб. низки чес. та укр. журналів у Празі (1908–39). Викл. (1922–24), доцент соціології (1924–36) Укр. госп. академії в Подєбрадах, проф. соціології Укр. тех.-госп. ін­ституту в Празі (1936–39). Член дипломат. місії УНР (1918–20), відп. секр. Укр. дипломат. місії (1922–23), голова Протиголодового комітету в Празі (1933), автор від­критого листа франц. премʼєр-міністрові Е. Ерріо про голод в Україні (5 травня 1933), голова Товариства прихильників УГА. Соціологію роз­глядав як науку про су­спільство, осн. предмет якої — народ і нація. Роз­виваючи свою наук. концепцію, Б. диференціював термінол. від­мін­ність слова «нація» у Зх. і Сх. Європі: як синонім держави на Зх. й ви­значе­н­ня політично поневолених і державно несамо­стій. народів (таких як фіни, латиші, вірмени, українці) на Сх. Вважав, що успіх нац. справи залежить насамперед від внутр. концепції народу та його нац.-творчих сил, а вже потім зумовлюється ставле­н­ням до нього зовн. світу, що перед­бачає належне інформува­н­ня між­нар. товариства про те чи інше нац. пита­н­ня. Б. — послідовник концепції Ґ. Геґеля і К. Маркса про від­мін­ності між «істор.» і «не­істор.» народами. Б. вважав, що у народів істор. (державних) самови­значилися спочатку верх­ні верстви су­спільства. Оскільки в добу ран­нього капіталізму структури феодал. станової су­спільності почали пере­творюватися на класові, при цьому монополізувавши право на нац. пред­ставництво. Ці верх­ні прошарки — шляхта епохи феодалізму і капіталіст. буржуазія. У не­істор. народів, зокрема українців, вищі верстви денаціоналізувалися. Тому за доби капіталізму ці народи ре­презентувалися політично пасив. громад. верствами — селянством і робітництвом, що пере­бували в політ. і нац. без­діяльності. Завдяки демократії нижчі верстви стають повноправ. членами нац. організму, і тому, з сусп. по­гляду, молоді нації структурно однорідніші, їхня інтелігенція виро­стає з маси, з нар. дна сусп. піраміди, не потребує «ході­н­ня в народ», бо тілом і духом є народною. Це ви­значає органічність політ. й культур. роз­витку, сусп. диференціації не­істор. народів, у яких культура поширюється масово, захоплює всі верстви су­спільства, пере­стає бути аристократ. привілеєм, як у росіян або поляків. Б. ви­значає націю в сучас. історії як гол. ді­йову особу, що пере­може стару державу так само, як на порозі нової історії ця колись молода держава пере­могла церк. теократію. Вирішал. фактори нац. ренесансу вбачав у трьох еволюц. фазах нац. рухів — пробуджен­ні, від­роджен­ні, самови­значен­ні. Роз­різняв дві осн. фази в роз­витку народотворе­н­ня: старшу й довшу, коли народ по­стає і твориться (етногенез), та новітню й значно коротшу, коли народ шляхом масового усві­домле­н­ня пере­ро­стає в новітню націю (націогенез). Б. вважав, що метою українського народу має бути здобу­т­тя націократії — політ. самови­значе­н­ня в окремій державі. Націократія має за­ступити церкву й державу як організац. чин­ники політ. роз­витку, зна­йти живу форму для здійсне­н­ня права народів на їхнє самови­значе­н­ня. Націократію він ро­зумів як витвір окремого, нового типу укр. держави, здатної задовольнити само­стійниц. прагне­н­ня кожного культур. народу, який проживає в Україні.

Пр.: Поневолені народи царської імперії, їх національне від­родже­н­ня та автономне прямува­н­ня: До нац. справи в Росії. Прага, 1916; Національна справа: Стат­ті про нац. пит. у звʼязку з сучас. війною. Ві­день, 1920; Націологія і націо­графія. Подєбради, 1923; Кара смерти // Тризуб. 1927. Ч. 36; Смертна кара перед війною // Зап. Укр. госп. академії. Подєбради, 1929. Т. 2; Боротьба народів за національне визволе­н­ня. Подєбради, 1932; Вступ до націології. Прага, 1934; К., 1998; Народже­н­ня нації. Л., 1939; Життя нації. Л., 1939.

Літ.: Шудря К. З націології: Бібліо­графія праць О.-І. Бочковського // Генеза. 1996. № 1(4); Гвать І. Основоположник української націології О.-І. Бочковський проти смертної кари // УкрС. 1998. № 4–6.

В. А. Потульницький

Завантажити статтю