Брежнєв Леонід Ілліч

БРЕ́ЖНЄВ Леонід Ілліч (06(19). 12. 1906, с. Кам’янське, нині м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської обл. – 10. 11. 1982, Москва) – політичний і державний діяч СРСР, один із керівників КПРС. У 1927 закінчив Курський землевпорядно-меліоративний технікум, 1935 – Металургійний інститут у Дніпродзержинську. 1936–37 – директор Дніпродзержинського металургійного технікуму. Від травня 1937 – заступник голови Дніпродзержинської райради, від травня 1938 – завідувач відділу, від 1939 – секр.етарДніпропетровського обкому КП(б)У. 1941–45 – на політроботі в армії. Від 1943 – генерал-майор. У 1946–50 очолював Запорізький і Дніпропетровський обкоми партії, 1950–52 – ЦК КП Молдовської РСР, у жовтні 1952 обраний секретарем ЦК КПРС, у березні 1953 підвищений до генерал-лейтенанта і призначений начальником Політуправління Військово-Морських сил, заступиник начальника Головного політичного управління Радянської армії і ВМФ. Від лютого 1954 – 2-й, від серпня 1955 – 1-й секретар ЦК КП Казахської РСР. Від лютого 1956 – секретар ЦК КПРС, від червня 1957 – член президії ЦК КПРС, одночасно від 1958 – заступник голови бюро ЦК КПРС по РФ. 1960–64 – Голова президії ВР СРСР і одночасно від червня 1963 – секретар ЦК КПРС. Був одним з ініціаторів усунення від влади М. Хрущова у жовтні 1964, відтоді – 1-й, від 1966 – Генеральний секретар ЦК КПРС. На чолі політбюро ЦК КПРС стояв впродовж 18 років до кінця життя. Від 1977 він також поклав на себе обов’язки Голови президії ВР СРСР. Учасники змови проти Хрущова вважали Брежнєва тимчасовою фігурою, зважаючи на його інтелект апаратника. Однак він виявився майстром апаратних комбінацій і багатоходових інтриг. Без сил. боротьби, тихо й непомітно, інколи через багато років, він послідовно усував реал. і потенц. суперників. Б. згуртував навколо себе функціонерів КПРС у центрі й на периферії під гаслом утвердження політ. стабільності й став абсолютно необхідним для сірої номенклатур. маси, яка обіймала кер. посади й турбувалася лише про одне: щоб у політ. житті все йшло передбач. шляхом. Б. був уособленням колектив. влади номенклатури над суспільством. Вона з готовністю підтримувала й заохочувала пристрасть генсека до нагород і почестей, яка в другій пол. його тривалого перебування при владі набула гротескних форм. Б. одержав 4 золоті зірки Героя Рад. Союзу (1966, 1976, 1978, 1981), золоту зірку Героя Соц. Праці (1961), вісім орденів Леніна, орден Перемоги, нагороди ін. держав, Ленін. премію з літ-ри (за написані не ним спогади «Малая земля», «Возрождение», «Целина»), Міжнар. Ленін. премію миру (1973). У 1975 він став генералом армії, а 1976 – маршалом Рад. Союзу. За часів Б. в системі держ. упр. запанував прагматизм. Однак відмова від різких рухів у політиці, здатних загострити й порушити стабільність, означала й свідоме ухилення від розв’язання конфліктів, назрілих проблем. Б. та його оточення вдавали, що реформи не потрібні й у суспільстві взагалі не існує жодних проблем. За цих умов кризові явища почали дедалі більше розростатися. Держава свідомо блокувала негат. інформацію. Для сторон. спостерігача поверхня політ. життя залишалася спокійною. Замовчування негатив. процесів, явищ і подій створювало оманливу ілюзію спокою, названого публіцистами «застоєм».

У рад. зовн. політиці панувала «доктрина Б.», тобто жорстке протистояння спробам Заходу втрутитися в хід подій на територіях, віднес. Ялтин. конф. 1945 до сфери впливу СРСР. Б. не вагався застосувати силу або загрозу сили для утримання країн Варшав. договору в рад. сфері впливу (Чехословаччина, 1968; Польща, 1970 і 1980) або для розширення цієї сфери (Афганістан, від 1979). У часи Б. СРСР добився паритету з країнами НАТО в озброєннях, однак нестрим. відставання в наук.-тех. прогресі підривало його економіку. Незважаючи на колосал. військ. бюджет, який позбавляв рад. людей гідного життєвого рівня, СРСР почав програвати «холодну війну». Під час перебування Б. при владі особл. сили набуло придушення інтелект. свободи і прав людини (із застосуванням психіатрич. терору, арештів і висилок дисидентів), посилився тотал. контроль органів КДБ за суспільством, а також морал. деградація парт.-держ. номенклатури. В Україні, зокрема, часи керівництва Б. були позначені злочин. знущанням над В. Стусом, В. Марченком, О. Тихим та іншими «інакодумцями», погромами літ-ри, науки та мистецтва, посиленою русифікацією.

Літ.: M. Morozow. Breschnew. Biografie. Stuttgart, 1973; J. Dornberg. Breschnew. Herrscher im Kreml. München, 1975; S. Bialer. Stalin’s Successors. Cambridge, 1980; Брежнев Л. И. Воспоминания. Москва, 1981; B. Meissner. Sowjetische Kurskorrekturen. Breschnew und seine Erben. Osnabrück, 1984; Н. С. Хрущев. Материалы к биографии. Москва, 1989; Шелест П. Е. «…Да не судимы будете»: Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС. Москва, 1995; R. G. Suny. The Soviet Experiment. Russia, the USSR, and Successor States. New York, 1998; Хрущев Н. С. Воспоминания: Время, люди, власть. Т. 1–4. Москва, 1999.

С. В. Кульчицький, Ю. І. Шаповал

Рекомендована література

M. Morozow. Breschnew. Biografie. Stuttgart, 1973;
J. Dornberg. Breschnew. Herrscher im Kreml. München, 1975;
S. Bialer. Stalin’s Successors. Cambridge, 1980;
Брежнев Л. И. Воспоминания. Москва, 1981;
B. Meissner. Sowjetische Kurskorrekturen. Breschnew und seine Erben. Osnabrück, 1984;
Н. С. Хрущев. Материалы к биографии. Москва, 1989;
Шелест П. Е. «…Да не судимы будете»: Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС. Москва, 1995;
R. G. Suny. The Soviet Experiment. Russia, the USSR, and Successor States. New York, 1998;
Хрущев Н. С. Воспоминания: Время, люди, власть. Т. 1–4. Москва, 1999.