БУ́ЛАШЕВ Георгій Онисимович (1860, с. Мала Токмачка Бердян. пов. Таврій. губ., нині Оріхів. р-ну Запоріз. обл. — ?) — етно­граф, літературо­знавець. Закін. Таврій. духовну семінарію у Сімферополі та Київ. духовну академію (1883). У г. «Крымский вестник» ви­друкував ста­т­тю «Месяцесловы святых при рукописных богослужебных книгах церковно-археологического музея». Викладав у Києво-Поділ. духов. училищі, 1-му жін. училищі духов. ві­домства та ін. 1883–88 вмістив у журналах низку статей з питань етно­графії, огляди, рецензії. 1884–92 — ред. «Воскресного чтения» (Київ); до 1905 — пом. ред. ж. «Руководство для сельских пастырей», 1905–06 — його ред. Б. працював на засадах міфол. школи. Найвагоміша його праця — «Украинский народ в своих легендах, религиозных воз­зрениях и верованиях. Космогонические украинские народные воз­зрения и верования» (К., 1909; пере­ви­дана українською мовою 1992 у Києві), в якій опрацював пере­важно прозові фольклорні оповіда­н­ня, однак неповністю, бо користувався лише етногр. матеріалами, зі­браними П. Кулішем, М. Драгомановим, П. Чубинським, П. Івановим, В. Івановим та Б. Грінченком і на­друкованими в «Киевской старине» та «Этно­графическом обозрении», не викори­ставши галиц.-руських етногр. матеріалів, які видавало НТШ. Б. написав книгу не стільки про укр. міфологію, скільки про баче­н­ня укр. народом світу, від­творив його уявле­н­ня про походже­н­ня людини і народів, початки світу, довколишнє середовище, власне ту частину укр. міфології, яка базувалася не так на поганському, як на християн. світобачен­ні або на їх по­єд­нан­ні, тобто не шукав істор. свідчень, а ви­вчав комплекс уявлень, який був іще реальністю його часу. З глибокою пошаною ставився до українського народу, однак через клерик. вихова­н­ня і роботу в ви­да­н­нях рос. церкви часто стояв на імпер.-рос. позиціях. Сві­домо вживав терміни «український» і «Україна». Осуджував цензур. пригніче­н­ня укр. літ-ри й те, що в університетах не вживається укр. мова; проте у своїх історіософ. по­глядах дотримувався суто імпер. позиції: заперечував, що українці є нащадками пд.-руських племен, вважав, що Київ. Русь була одним адм. цілим, а генезу українського народу від­носив на 14 ст. Праця не втратила свого значе­н­ня і нині, оскільки ідеал. субʼєктивності в ній небагато.