Косинка Григорій Михайлович

КОСИ́НКА Григорій Михайлович (справж. – Стрілець; 29. 11. 1899, с. Щербанівка, нині Обухів. р-ну Київ. обл. – 17. 12. 1934, Київ) – прозаїк, публіцист, перекладач. Пле­­мінник К. Анищенка. Член літ. об’єдн. «Аспис», «Ланка», «Марс». Навч. у Київ. ІНО (1920–23, зали­­шив через матеріал. скруту). Працював ред. г. «Вісті Київсь­­кого губернського революційного комітету», ж. «Нова громада» і «Всесвіт», кіностудії ВУФКУ, видавництва ДВУ; ред. і диктор Київ. та Харків. радіокомітетів. Один із фундаторів сучас. укр. новелістики. Із ранніх поет. спроб К. відомий вірш «Поміч червоному козакові!» (опубл. у г. «Більшовик» від 2 листопада 1920). Помітними були його публіцист. замальовки у г. «Боротьба» – «З робітничого життя», «Уривок з щоденника», «Малюнки життя», «Лист з села», «Попівська грязь», «Неньковці» (усі – 1919), у яких висвітлено запеклі змагання за самост. розвиток України різних верств насел. та представників політ. угруповань. У г. «Більшовик» (1921) публікував переваж­­но літ.-мист. матеріали, у яких намагався донести актуальність літ. спадщини І. Франка та М. Дра­­гоманова. У зб. «Ґроно» (К., 1920) вміщено новели-етюди «Під бра­­мою собору», «Мент», «За земельку», сюжет яких узято з буднів охоплених рев. загравами укр. сіл та міст. Не все в них було ідеологічно вивіреним, без­­доганно об’єктивним і стилістично вправним, але дивувало жагуче прагнення «вхопити тро­­пи», безпомильно орієнтуватися в політично строкатій тогочас. ситуації. Як прозаїк К. дебюту­­вав новелою «На буряки» («Боро­­тьба», від 4 травня 1919), в якій прозвучав осн. мотив його твор­­чості: «Мужицька доля гірка». Перша проз. зб. «На Золотих Богів» (К., 1922) засвідчила належну культуру худож. мислення автора, його еволюцію від початківства до модер. новеліс­­тики стефаників. типу.

На дебют молодого письменника зверну­­ли увагу Мирослав Ірчан, М. Риль­­ський, С. Єфремов, В. Винниченко. Дякуючи за надіслану йо­­му збірку, В. Стефаник назвав К. своїм «сином з Дівич-гори». У стилі письма раннього К. наявні імпресіоніст. стилістика, нео­­романт. патетика, відлуння сим­­волізму. Але від новели до новели К. дедалі виразніше утвер­­джував себе саме в стефаників. експресіонізмі, який ґрунтувався на реаліст. штрихах і модер. погляді на страдниц. долю людини, яку загнано в кут злиден. існування і втягнуто в революцію («В хаті Штурми»), кинуто у вир завойовниц. погромів імпер. білогвардійщини («На Золотих Богів») або в розгул розперезаних хижац. інстинктів («За земельку»). Обраний К. стиль «спіл­­кування» з ворожою для людини більшов. дійсністю не обіцяв йому «спокій.» життя в літ-рі. Ескізність, фрагментарність, ім­­пресіоніст. засоби не були спри­­й­­няті вульгарно-соціол. критикою, що оцінила їх як відступ від ген. лінії розвитку рад. літ-ри. Нерозуміння об’єктивно-драм. твор. манери К. позначилося і на тлумаченні його творів у 2-й пол. 1920-х рр., коли автор відійшов від імпресіоніст. манери й створив влас. конкретно-аналіт. стиль соц.-психол. зображення дійс­­ності. Офіц. критика докоряла йому за аполіт. «об’єктивізм»: «…не можна зрозуміти», – писав В. Коряк, – «за кого є власне ав­­тор – з революцією чи проти неї, чи спостерігає, як стороння лю­­дина». О. Слісаренко зауважив, що К. в його новелах «все одно, хто кого б’є», а Я. Савченко на­­з­­вав письменника «найкривавішим» в укр. порев. прозі. З цих «причин» цензура не допустила до видання книжки К. «Новели дизертира» (1924). М. Хвильовий у листі до М. Зерова писав про цей факт як про кричуще порушення літ. етики. К. зважився на її видання під назвою «В житах» (Х., 1926). Осн. мотиви ранніх новел тут поглиблено; предметом худож. осмислення письменника були три нар. дра­­ми, що випливали з першої новели «На буряки».

Перша – це драма найбіднішого селянства, яке стало свідком рев. бур та братовбив. вій­н і після них так і залишилося в неволі. Худож. дискурс цієї драми набув особливої глибини в новелах, де йшлося про долю страдниць-ма­­терів, яким судилося за нових умов нести на собі мучениц. хрест. Мати в новелах К. – то похилена-зажурена над сонним сином-наймитом («На буряки»), то виснажена й безпомічна в оточенні голод. дітей («В хаті Штурми»), то «стеряна з журби» за загиблими синами («На Золотих Богів»), то на мить обнадіяна новими порядками в селі («За ворітьми»), то піднесена до рівня символу материнства, для зображення якого бракує і слів, і почуттів («Мати»). У новелі «Змовини» (1930) вона пробуватиме протистояти махінатор. домаганням багатія Рудика, а в «Гармонії» (1933) на її серце ля­­же «туга й журба, мов та сажка на пшениці», бо з пучок своїх вигодувала трьох дітей, «та тепер так виходить, що то вона трьох наймитів людських викохала». Усі матері у К. – вдови. Послідов. наголос на цьому наштовхує на асоціацію із фольк­­лор. образом «вдови-України», котра за всі ті страждання, що випали на її багатовікову долю, не одержала нічого, «опріч соціального, національного і релігійного поневолення» (С. Єфре­­мов). М. Рильський зауважував, що апофеоз матері в новелах К. «цілком збігається з таким же апофеозом в українській народ­­ній творчості, у Шевченка, Голов­­ка, Малишка». У відтворенні пер­­шої драми К. йшов від худож. констатації (ранні етюди) до осмислення її через конфліктні ситуації. Друга драма поставала у творах письменника із сюжет. структур, в основі яких – гостродрам. конфлікт героя з дійсністю. Мова про т. зв. заблуканих героїв, котрі не визна­­ють жодної офіц. влади, стають дизертирами, втікачами в космічне нікуди і право на свою позицію обстоюють найрізноманітнішими засобами, зокрема й у кривавій боротьбі. Такі герої діють у новелах «Десять», «Темна ніч», «Постріл», «В житах», «Анархісти» й ін. Тогочасне літературознавство закидало К. «поетизацію» цих героїв як речників ворожих більшов. революції сил, через що згадані новели навіть після реабілітації письменника 1957 ще 30 р. не вміщували у виданнях його творів. Насправді ж ішлося про тра­гічні наслідки революцій і воєн. дій 1918–20, здатних породити лише жорстокість та руїну в люд. душах. Про один із виявів «поетизації» цих явищ читаємо в словах героя новели «Постріл» Матвія Киянчука, якого «банда Корнія Дзюби» розстрілює за парт. агітацію: «Стріляйте... Все рівно не вам судилося правити, ви, як собаки, самі себе покусаєте, самі себе ж будете розстрілювати, чуєте? А ти, Корнію... знай: вийдеш з Лиском на осьмуху, ляже, а хвіст на чужому... Бандуй за Дзюбу!..».

Ін. форма «поетизації» – в незакінченій новелі «Зустріч». Тут зіткнулися дві «банди» – сотника січових стрільців Сандуляка і отамана з «банди» Зеленого. Перший докоряє другому за нерозуміння самого факту отаманщини, яка навіки «проковт­­не нас... знищить саму ідею визволення України», а коли йому довелося конати на снігу від ран, неподалік за клунею на його смерть чекав дядько, «щоб зняти з нього важкі австрійські черевики і велику, колишньої російської армії шинелю». У новелах «Голова ході» (1923), «Анкета» (1924) К. показав, що «бан­­дитизм» чи «обніжковий патріотизм» можуть розкритися найнесподіванішими гранями. В «Ан­­кеті» Антон Собачка з колиш. борця проти більшовиків цілком перероджується на біль­­шов. бандита. У серед. 1920-х рр. форма творів К. набула цілком реаліст. експресивності, а їхній зміст, виростаючи з часткових життєвих мотивів, ставав усеохопним, поліфонічним. Це особливо помітно в новелах, де на першому плані (третя драма) доля тих, хто віддав себе на олтар комуніст. ідеї («Товариш Гавриш», 1923; «Політика», 1926). Заглиблюючись у характери сільс. більшовиків, письменник показав, що мета в них ніби благородна – покінчити з бідністю й експлуатацією, але способи досягнення її чомусь ведуть не до гармонійності в житті, а до нової агресивності. Батал. сцена загибелі комуніста Мусія Швачки в «Політиці» («Швачка лежав у сінях навзнак, ніж кабанницький, з великою червоною колодочкою, стремів йому межи плечима») виписана з винятковою майстерністю. Автор говорить про все з болем, епіч. тривогою, як про «щось окреме від себе» (Аристотель), як про реальність, з якою не можна не рахуватися і якій потрібна душевніша альтернатива. Своєрід. синтезом худож. роздумів К. про драм. випробування людини й народу в порев. добу стали оповідання «Фауст» (1923) і «Гар­­монія» (1933), у яких гол. героїв проведено крізь горнило в’яз­­нич. випробувань: муравйов. застінків і білогвард. катівні. Ва­­силь Гандзюк («Гармонія») уособлює найменш свідому час­тину укр. селянства («...Не гаразд розуміє він, що воно визначає – нація? Справді, якої він нації?»); в ув’язненні ж він еволюціонує до усвідомлення азів марксист. ідеології та починає бачити в ній оманливу перспективу.

Прокіп Конюшина («Фауст») – особистість, яка де­­монструє високу нац. свідомість і заг.-люд. риси. Цілеспрямовано шукаючи шляхів до гол. життєвих істин, герой одержимий нац. ідеєю, жаданням цілковитої люд. волі. Доведений тюрем. тортурами майже до божевілля, він пише на тюрем. стіні кров’ю з розбитих щиколоток найсвятіше слово «Укра…». Художні здобутки письменника в найзагальніших рисах можна звести до інтенсивнішого, ніж у модер. новелі кін. 19 – поч. 20 ст., насичення слова, фрази, твору загалом. Досягав цього завдяки лаконізму і лексич. місткості худож. мови, багатошаровим об­­раз. ідіомам, зверненню письменника до «стандарт.» ситуацій фольклор. походження; в йо­­го палітрі вони відігравали домінуючу роль і стали визначал. в його експресивно-реаліст. стилі. Схильний до драм. світоспри­­ймання, письменник дедалі скутіше почувався в умовах режимно-бадьорих регламентацій творчості поч. 1930-х рр., але роботу над новими новелами не припиняв. В останні роки життя К. намагався знайти продих у мотивах інонац. тематики, ство­­ривши новелу «Серце» (1931) про рецидиви фашизму на зем­­лях «по той бік Збруча». Переклав українською мовою «Мертві душі» М. Гоголя (видано в Україні без імені перекладача до 1960-х рр.), деякі твори А. Чехова, М. Горького, М. Шолохова.

Працював над новелою «Перевесла», сліди якої загублено. Автор статей з питань літ-ри і мистецтва. Восени 1934 на одному з літ. зі­­брань, де обговорювали «успіхи» боротьби рад. влади з «ворогами народу» та насильниц. колективізації селян. госп-в, автор «Фауста» в своєму виступі сказав: «За таких умов художня творчість – неможлива». На тлі тодіш. заціпеніння вільної думки це був мужній вчинок письменника-громадянина і, по суті, остан. рядок його творчості, котру критика дедалі агресивніше кваліфікувала як творчість «куркульського агента в радянській літературі» (О. Полтораць­­кий). 17 грудня 1934 заарешт. і страчений за участь у підготовці терорист. актів проти працівників рад. влади. Реабіліт. 1957. Окремі твори К. перекладено рос., білорус., болгар., польс., угор., нім., італ. та ін. мовами. Оповідання «Політика» екранізовано 1971 на Київ. кіностудії ім. О. Довженка. У с. Щербанівка 1979 встановлено пам’ятник К.; у Києві на будинку, де він жив на вул. Володимирська, встановлено мемор. дошку (скульп­­тор обох – Г. Кальченко).

Тв.: За ворітьми. К., 1925; Політика. Х., 1927; Вибрані оповідання. Х., 1928; Циркуль. Х., 1930; Серце. Х., 1933; К., 1967; Твори. К., 1972; Гармонія. К., 1988; Заквітчаний сон. К., 1989; Вечер­­ние тени. Москва, 1991.

Літ.: Ірчан Мирослав. Григорій Косинка // Земля і воля. 1922, 17, 24 верес.; Рильський М. Два поети громовиці // Нова громада. 1924. № 22; Му­­зичка А. Творчий шлях Г. Косинки // Критика. 1929. № 3; Півторадні В. Май­­стер карбованого слова // Вітчизна. 1963. № 7; Мороз-Стрілець Т. Слово на варті революції // Дніпро. 1984. № 11; Жулинський М. Григорій Косинка // ЛУ. 1988, 12 трав.; Мороз-Стрілець Т. М. З криниці болю // Вітчизна. 1988. № 9; Наєнко М. Григорій Косинка. К., 1989; Його ж. Григорій Косинка // Історія укр. літ-ри ХХ століття: У 2 кн. Кн. 1. К., 1998.

М. К. Наєнко

Основні твори

За ворітьми. К., 1925; Політика. Х., 1927; Вибрані оповідання. Х., 1928; Циркуль. Х., 1930; Серце. Х., 1933; К., 1967; Твори. К., 1972; Гармонія. К., 1988; Заквітчаний сон. К., 1989; Вечер­­ние тени. Москва, 1991.

Рекомендована література

1. Ірчан Мирослав. Григорій Косинка // Земля і воля. 1922, 17, 24 верес.;
   Google Scholar Internet
2. Рильський М. Два поети громовиці // Нова громада. 1924. № 22;
   Google Scholar Internet
3. Му­­зичка А. Творчий шлях Г. Косинки // Критика. 1929. № 3;
   Google Scholar Internet
4. Півторадні В. Май­­стер карбованого слова // Вітчизна. 1963. № 7;
   Google Scholar Internet
5. Мороз-Стрілець Т. Слово на варті революції // Дніпро. 1984. № 11;
   Google Scholar Internet
6. Жулинський М. Григорій Косинка // ЛУ. 1988, 12 трав.;
   Google Scholar Internet
7. Мороз-Стрілець Т. М. З криниці болю // Вітчизна. 1988. № 9;
   Google Scholar Internet
8. Наєнко М. Григорій Косинка. К., 1989;
   Google Scholar Internet
9. Його ж. Григорій Косинка // Історія укр. літ-ри ХХ століття: У 2 кн. Кн. 1. К., 1998.
   Google Scholar Internet

завантажити статтю