Бурлюк Давид Давидович

Визначення і загальна характеристика

БУРЛЮ́К Давид Давидович (09(21). 06. 1882, х. Семиротівщина Лебедин. пов. Харків. губ., нині знято з обліку — 15. 01. 1967, Нью-Йорк) — живописець, поет, літературний і художній критик, видавець. Брат Володимира та Миколи Бурлюків і Людмили Бурлюк-Кузнецової. Навч. у Казан. (1898–99) і Одес. (1899– 1901, 1910–11) худож. училищах, Мюнхен. АМ у В. фон Діца і в приват. худож. школі А. Ажбе (1902–03) та в Парижі у Ф. Кормона (1904). Під час навч. захопився неоім­пресіонізмом. Виключений з Моск. училища живопису, скульптури та архітектури (1911–14) за пропаганду футуризму. 1907–11 — організатор авангардист. мист. угруповань і ви­ставок «Стефанос» (Москва), «Ланка» (Київ), «Вінок-Стефанос» (С.-Петербург), «Салон Іздебського» (Одеса), «Спілка молоді» (Риґа, С.-Петербург), «Гілея» (Херсон). Б. — один із ви­значних пред­ставників мист. авангарду, «батько російського футуризму», засн. першої групи кубофутуристів («будетлян») «Гілея»; спів­авт. поет. зб. «Садок судей» (С.-Петербург, 1910; 1913), «Пощечина обществен­ному вкусу» (1912; спільно з В. Маяковським, В. Кручених, В. Хлєбниковим та ін.), «Дохлая Луна», «Требник Троих» (обидва — 1913; усі — Москва), «Рыкающий Парнас» (С.-Петербург), «Молоко кобылиц» (Москва; обидва — 1914). Б. вважали своїм учителем В. Маяковський і В. Каменський. Викличний, скандально-епатажний характер ви­ступів футуристів він пояснював «класовою ненавистю». 1914–15 спів­працював у моск. г. «Новь». 1916 в Уфі була організ. 1-а персон. ви­ставка картин Б., до якої він випустив «Пояснения к картинам Давида Бурлюка, находящимся на вы­ставке». Восени 1917 брав участь у створен­ні літ. кафе «Піт­тореск» і «Кафе поетів». У березні 1918 разом з В. Маяковським (сценарист) знявся у фільмі «Не для грошей народжений», друкувався в «Газете футуристов». Під впливом подій 1914– 17 написав символіст. картини «Середньовіч­чя, що ожило», «Купальниці» (1915), «Татари» (1916; за­стосував при­йом накла­да­н­ня двох кутів зору), «Страта російської Марії-Антуанет­ти» (1917). У 1918–20 мандрував містами Уралу, Сибіру й Далекого Сходу. 1919 в Кургані ви­йшла 1-а зб. поезій Б. «Лысеющий хвост», у якій вірші вирізняються по­єд­на­н­ням запозичень із символіст. поезії з пародіюва­н­ням її мотивів, принциповою анти­естетичністю образів, шокуючими зі­зна­н­нями, епатаж. декларативністю, урбаністич. тематикою, графіч. оформле­н­ням текс­тів. 1920–22 пере­бував у Японії, де написав бл. 450 картин, зокрема «Бурлюк провіщає своїм друзям по­глине­н­ня Йокогами роз­бурханими хвилями» і «Рибалки Тихого океану». Входив до групи япон. футуристів, випустив поет. зб. з власними іл. «Восхождение на Фудзи-сан» (Йокогама, 1921). Від 1922 — у США. У Нью-Йорку видав кілька зб. поезії і прози до 20-річчя футуризму: «Маруся-сан» (1925), «Морская повесть», «По Тихому океану» (обидві — 1927), «Новел­лы» (1929); теор. працю «Энтелехизм: Теория. Критика. Стихи. Картины» (1930). Склав довід­ник «Рус­ские художники в Америке» (1928). У кожній з цих книг мозаїчно пере­плітаються поезії, рисунки, теор. стат­ті, спогади. Серед живопис. творів — фантаст. полотна «Очі» (1920), «Демони» (1925), «Прихід механічної людини» (1927), «Ентелехизм» (1929). Видавав ж. «Color and Rhyme» (1930–60). Брав участь у великих ви­ставках сучас. мистецтва у США, Європі, Австралії; від­булося бл. 30 персон. ви­ставок. Картини Б. при­дбали найві­доміші музеї США, зокрема «Метрополітен», «Вітні», Бруклін. музей, Музей сучас. мистецтва. У 1920-х рр. спів­працював з худож. музеями Львова, Києва, Харкова, друкував мист. дописи в ж. «Нова генерація» (Харків). 1965 при­їздив до Криму. Серед творів укр. тематики — «Запорожці в поході» (1912), «Святослав» (1915), «Козак Мамай» (1916). У 1998 в Києві від­булася ви­ставка творів Б. з укр. зі­брань. 1997 у ж. «Всесвіт» опубл. в укр. перекл. повість Б. «Ошіма».

Пр.: Голос им­прес­сиониста в защиту живописи. К., 1908; Галдящие «бенуа» и новое рус­ское национальное искус­ство. С.-Петербург, 1913; От лаборатории к улице: эволюция футуризма // Творчество. Чита, 1920. № 2; Вл. Маяковский // Там само. № 11; Тол­стой. Горький: Поэмы. Нью-Йорк, 1929; Рерих. Нью-Йорк, 1930; 1/2 века. Нью-Йорк, 1932; Три главы из книги «Маяковский и его современ­ники» // Красная стрела. Нью-Йорк, 1932; укр. перекл. — Зі спогадів футуриста // Хроніка–2000. 1994. № 3/4.

Літ.: 25-летний юбилей Бурлюка // Окно. 1920. № 1; Гол­лербах Э. Искус­ство Давида Бурлюка. Нью-Йорк, 1930; По­ступальский И. Литературный труд Д. Бурлюка. Нью-Йорк, 1930; Поэзия Давида Бурлюка. Нью-Йорк, 1931; Лившиц Б. Полутораглазый стрелец. Ленин­град, 1933; K. Dreier. Burliuk. New York, 1944; I. E. Bowlt. David Burliuk, the Father of Russian Futurism // Canad.-Amer. Slavik Studies. 1986. Vol. 20, № 1/2; Богомолов Н. А. Бурлюк Давид Давидович // Рус­ские писатели 1800–1917: Биогр. слов. Москва, 1989; Бурлюки в Херсоне и в Чернянке: Сб. Хн., 1990; Нога О. Давид Бурлюк і мистецтво всесвітнього авангарду. Л., 1993; Селезнева Т. В. Д. Д. Бурлюк — редактор-издатель: (Период эмиграции: 1920–1967) // Культурное наследие рос­сийской эмиграции, 1917–1940. Москва, 1994. Кн. 2; Горбачов Д. Наївність — цинізм цнотливості...: Давид Бурлюк у ролі великої дитини // Хроніка–2000. 1994. № 3/4; Давид Давидович Бурлюк: Зб. ст. та тез. доп. К., 1998; Афанасьев В. А., Барковская О. М. Товарищество южнорус­ских художников: Биобиблиогр. справоч. О., 2000.

Д. О. Горбачов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю